Кілька місяців тому я повернулася з роботи незаплановано раніше і побачила на поличці для взуття чужі черевики. Далі все закрутилося в клубок подій.
З Романом у шлюбі ми прожили трохи більше 5 років. Хоча тільки два перші роки були щасливими, а потім все ставало тільки гіршим і гіршим. Він ставав байдужим і до мене, і до наших синочків. Навіть виховання малюків не викликало в нього інтересу. А будь-які спроби з мого боку розгальмувати і привести до тями наш союз лише приводили до суперечок.
Подруги та рідні мене попереджали, що він так поводиться неспроста. Та я й сама, щиро кажучи, підозрювала, що в нього хтось є. І навіть якось прийняла цю думку. Хоча в глибині душі сподівалася, що це мої вигадки і все в нас ще налагодиться.
Того дня кілька місяців тому я не дуже добре себе почувала, але все ж таки поїхала на роботу. Там мені краще не стало, тож відпросилася піти додому на кілька годин раніше. Прийшла і побачила біля порога чуже жіноче взуття. Почула голос Романа і незнайомий сміх.
Взута вбігла до кімнати і побачила чоловіка з якоюсь рудою дамочкою. Вона зніяковіла і збиралася до виходу. А він замість того, щоб щось пояснити і виправдатися, мовчки пішов за нею. Наче я й не дружина йому зовсім.
Повернувся чоловік лише ближче опівночі, коли діти вже спали. Я чекала на його виправдання, весь день думала, як він викручуватиметься. А він з порога заявив, що це я у всьому винна.
Такого повороту я точно не очікувала. Стало ясно, що так більше не може продовжуватися. Проблема була в тому, що виставити Романа я не могла – квартира його мами.
Велику послугу у цій ситуації мені надала близька подруга. З нею по сусідству жила самотня старенька бабуся, яка шукала квартирантку. Платити за житло не треба, лише допомагати по дому та оплачувати комуналку. Мене такий варіант обнадіяв, але як бути з дітьми?
Я наважилася піти поговорити із цією жінкою. Марія Семенівна виявилася приємною людиною. Так буває, коли дивишся на когось і одразу відчуваєш симпатію. Я їй також сподобалася. Вона навіть зраділа, що маю дітей, і наполягла, щоб ми скоріше переїжджали до неї.
Взявши вихідний і почекавши, коли Рома вирушить на роботу, я почала збирати речі. Коротше кажучи, я вже обідала у Марії Семенівни. Сюди ж забрала із садка дітей. Місця тут виявилося достатньо для всіх. І тут ми незабаром відчули себе як удома. Навіть краще.
Бабуся полюбила моїх хлопчиків як рідних, до мене також добре ставилася. Тепер ніхто не казав мені, яка я погана дружина і мати, як погано я готую та прибираю. Виявилося, що, поїхавши від Романа, я змогла задихати на повну.
Все справді почало налагоджуватися. Навіть співробітники почали виявляти до мене більше уваги.
От тільки чоловікові моє перетворення не сподобалося. Його особисте життя, схоже, забуксувало, і він почав мені дзвонити. То претензії висловлював, то пропонував миритись, то на своє життя скаржився, то знову мене звинувачував.
Я перестала йому відповідати, то Рома на роботу до мене приїжджати почав. Перепрошував і просив повернутися. Обіцяв, що все буде інакше, що він усвідомив свої помилки. Звичайно, я його словам не надто вірю. Хоча розумію, що хлопчикам потрібний рідний батько. Тому поки не знаю, як вчинити.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.