Кілька років тому до мене звернулися знайомі з проханням допомогти їхній добрій знайомій. Подруга Юліана – «духовно просвітлена» людина. Астролог. Духовний учитель. Тримає невеликий магазинчик езотеричних товарів. Ну знаєте – пахощі, олії, амулети і всякі подібні дрібнички.
Питання полягало в тому, що крах навис уже прямо над прилавком крамнички. І навіть божество Ганеша у назві крамниці вже нічим не міг допомогти.
Увійшла я до партнерства. Те, що там відбувалося, перевернуло мій світогляд на торгові справи. Документів не було жодних. Від слова зовсім. Накладних, облікових документів не було. На моє запитання – як? – Юліана відповіла:
– А мені лячно на них дивитися, тому я одразу все викидала.
На господиню було оформлено 4 кредити. Схема проста. Береться кредит, нею закуповується товар. Товар продається, а прибутку немає. Береться інший кредит тощо. Ну і так далі, по колу. Ціноутворення? Що це? Та ні, Юліана приблизно прикидала, скільки ця штука може коштувати – та й по тому, тобто – і все. Контроль доходів-витрат теж зайвий. Натомість Юліана молилася езотеричним богам.
Але для мене чим складніше, тим цікавіше. Магазинчик перетрусили-перезавантажили. Найняли та навчили нових продавців. Змінили місце дислокації на більш прохідне. Вибудували маркетингову політику. Створили систему контролю. Розмежували зони відповідальності. Упорядкували бухгалтерію. У продавців зросла зарплатня. Поліпшили соціальні та побутові умови для персоналу. Словом, багато чого зробили. За два роки магазинчик розплатився з боргами та кредитами. І навіть почав приносити прибуток! Нехай невеликий, але все ж таки.
Ось тут і почалося найцікавіше з Юліаною. Не можна проводити ревізію, не сповістивши перед цим продавців! Ми їх ображаємо недовірою. Не можна вимагати від продавців виконання плану! Ми цим понижуємо їхню гідність їх. Багато всього не можна. Бо Юліана звикла спілкуватися з людьми «на рівних», на довірі і, перш за все, бачити в них душу. А мої вимоги – це прояви нелюдяності.
Боротися з Юліаною я не вміла. Я не змогла пояснити їй, що все, що я вимагаю – і є запорукою того, що у цих людей буде хороша та оплачувана робота, гідна зарплата. Я вислухала багато про себе і в якийсь момент втомилася. Я пішла з крамниці рік тому.
Вчора я зустрілася зі своїми знайомими. У Юліани чотири кредити. Борг перед продавцями із зарплатнею. Борги з оренди. Грошей на закупівлю товару немає. Крах висить над прилавком.
Мораль? “Духовно освітлених” людей не врятувати. Навіть не намагайтеся, не повторюйте мою помилку. З прийдешніми святами усіх!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, ibilingua.com