Сталося так, що кілька років тому мати допомогла мені купити квартиру, тепер я вирішив продати її, а вона вимагає повернути їй половину вартості.
Я знав, що існує таке поняття, як сімейний обов’язок. Однак я і уявити не міг, що допомога з боку батьків може бути розглянута як щось, за що доведеться платити. А рахунок виставили через десять років із відсотками.
Якось я вирішив придбати невелику квартиру. Однушку недалеко від центру. Це було потрібно. Бо я уже не міг терпіти сусідів по квартирі і мені потрібне було житло ближче до роботи. На щастя, заробіток і низька ціна за кімнату дозволили мені зробити значні заощадження.
Порившись в оголошеннях, я знайшов пристойний варіант для себе. Одна кімната, цегляний будинок, не кутова квартира. Але одна проблема. Бракувало двох тисяч доларів, приблизно половини вартості квартири.
Тоді я розповів усе батькам. Мати майже відразу зголосилася допомогти. І наступного дня я вже мав потрібну суму на руках.
Минули роки, і недавно я вирішив змінити місце проживання. Мені потрібна була квартира більша, і фінанси дозволяли придбати таку. Стару квартиру я не хотів під оренду – не мав бажання морочитися з квартирантами. Тож я вирішив її продати.
Покупець знайшовся швидко. І оскільки ціни з того часу значно зросли, сума за квартиру вийшла набагато пристойнішою за ту, яку колись заплатив я. Якось мені зателефонувала мати. Я й уявити не міг, навіщо вона дзвонить мені посеред робочого дня. Хоча зазвичай мама дзвонила мені виключно вечорами або у вихідні.
– Привіт, мамо!
– Привіт, синку! Послухай, чи ти не міг би повернути нам половину вартості від тієї квартири, яку ти продаєш?
Я трохи здивувався від такого прохання. Я і подумати не міг, що тоді, стільки років тому, брав у батьків у борг.
– Ну, в принципі не проблема, – відповів я. – Але я якось не знав, що доведеться віддавати.
Я був упевнений у цій сумі та вже розраховував використати її на ремонт нової квартири. Я поділився своїми планами на ці гроші, але це не вплинуло на матір.
– Ну, так ще назбираєш, – сказала вона. – Хіба це проблема? Ми тоді тобі допомогли, а тепер ти нам давай.
Під кінець розмови я все ж таки погодився повернути ці гроші. Це була дуже велика сума, і мені відверто не хотілося її віддавати. Щоправда, з іншого боку, я справді завдячую своїм батькам за допомогу. Але ж це було так давно! Та й ніхто мені тоді не повідомляв, що доведеться повертати цей сімейний обов’язок. Та ще й із такими відсотками!
Я довго думав, як краще вчинити. Зрештою, гроші поки що при мені, і змінити рішення я ще встигає. Але й мати навряд чи нормально стерпить відмову. А взаємини з рідними руйнувати не хочеться. Але все ж таки мені не хочеться віддавати гроші. Як бути?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
