Кілька років тому моя свекруха Ірина Тимофіївна, мама мого Данила, попросила у нас пристойну суму в борг.
Вона хотіла придбати тоді невеличку квартиру.
Ми з чоловіком добре заробляємо, та й Данило дуже любить маму. Тож ми погодилися.
Особливого занепокоєння в мене не було. Свекруха завжди була людиною порядною. Ірина Тимофіївна все успішно оформила, після чого потроху віддавала борг із кожної пенсії.
Якось вона прийшла, принесла пиріг і нас дякувала. Сказала, що ми прекрасні діти, і вона завжди готова допомогти нам у відповідь. Я не одразу зрозуміла, але виявилося, що напередодні Данило простив мамі половину суми, сказав, що віддавати не треба, пенсія й так маленька. Ну, я погодилася.
Начебто все чудово. Але тут я випадково дізнаюся, що свекруха віддала цю квартиру сестрі Данила, своїй молодшій дочці. Мене це увігнало в ступор. Як це розуміти? Звичайно, вона сама за все заплатила, тому має право розпоряджатися квартирою. Але без нас нічого не вийшло б!
Виходить, вона хоче допомагати тільки одній своїй дитині, а мій Данило повинен сам всього досягати і справлятися. Коли ми розпочинали сімейне життя, нам ніхто не допоміг. Доводилося робити все самим.
Сестра Данила майже такого ж віку, на півтора року молодша, але й досі не облаштувала своє життя. Де тут справедливість? Мене така поведінка образила, тому я перестала спілкуватися зі свекрухою.
А нещодавно Ірина Тимофіївна запросила нас на свій день народження, ніби нічого не сталося. Тепер гадаю, що робити. Я зовсім не налаштована спілкуватися зі свекрухою, але начебто й не можна, щоб рідний син не прийшов на свято до матері.
Данилу легше її пробачити, таки ж мама. А я не можу. Несправедливо допомагати лише його сестрі. Моєму чоловікові від свекрухи нічого не дістається.
Я би така, щоб зовиця віддала нам ті пів суми грошей. Адже зараз, коли ми залишилися без свого житла і орендуємо, ті гроші нам би дуже знадобилися.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com.
