Кілька років тому я вийшла заміж.
– Вам тут немає місця, – сказала мама, – я з батьком та ще твоя сестра, так що на нас не розраховуйте.
Ми з Ванею і не розраховували. Ні на моїх батьків, ні на його. У нього взагалі ситуація була критична. Ваня виріс з бабусею. Маминою мамою. Тетяна Іванівна народила його, будучи незаміжня, в 18 років.
Через три роки жінка благополучно вийшла заміж, а сина залишила з бабусею: вітчим був категорично проти того, щоб чужа дитина ріс в їхній родині.
– Маму я бачив раз в два тижні, коли вона нас з бабусею відвідувала, – розповідав мій чоловік, – до себе мама мене не кликала, я там був зайвим, тим більше, що незабаром у вітчима з мамою народилася моя сестра. У нас з Наталкою різниця 5 років.
Після весілля ми з чоловіком вирішили взяти кредит, на перший внесок Вані грошей в борг дала мати.
Нічого, з дітьми не будете поспішати і зумієте і борг мені віддати, і кредит виплачувати, – сказала свекруха, не забуваючи нам щомісяця нагадувати про віддачу цього самого боргу.
Зрештою, Ваня перепозичити гроші у друзів, щоб розрахуватися в першу чергу з своєю матір’ю.
Ми працювали, з дітьми не поспішали і до 5-ої річниці весілля у нас залишилася невелика частина кредитного боргу.
Чого нам це коштувало? За дві роботи у кожного, жорстка економія і урізання себе у всьому. Зате за нашими розрахунками виходило, що тепер, коли кредитний платіж знизився в три рази, завдяки частковому достроковому погашенню, ми легко можемо платити його і з однієї зарплати, якщо я піду в декрет.
Дитину ми хотіли і коли тест показав дві заповітні смужки ми влаштували маленьке сімейне торжество для двох. Але несподівано в гості до нас заявилася свекруха.
– Ой, а що святкуємо, – поцікавилась мама чоловіка, побачивши пляшечку шампанського.
Довелося все розповісти. Новина Тетяна Іванівна зустріла, як і очікувалося, тобто байдуже.
– Я до вас у справі прийшла, – перебила вона сина, – твоя сестра виходить заміж. Їй потрібна квартира. Так що на цьому тижні ми перевозимо до вас бабусю, а Наталя з чоловіком ще встигнуть зробити ремонт в тій квартирі.
– Вона тебе виростила, – заявила свекруха чоловікові трагічним тоном, – найменше, що ти можеш зробити, це забрати її до себе.
– Мам, вона і тебе виростила, між іншим, – уточнив Ваня, – можна було б і дати бабусі спокійно дожити свій вік у власній квартирі.
Свекруха здійнялася, наговорила синові гидот, обізвала невдячним і сказавши, що рішення прийнято, зникла з нашої квартири.
Через три дні бабуся чоловіка в’їхала в маленьку кімнату, яку ми планували зробити дитячою. Жінка вона була неконфліктна, відразу взяла на себе обов’язок готувати їжу на всіх.
– Ну от, – плакала бабуля в перший вечір з нами, – живеш, допомагаєш, а як стара стала, так звільни місце! Тільки й потрібна я дочці з онукою, щоб пенсію мою забирати.
– Не плач, моя хороша, – обняв бабусю чоловік, – проживемо!
Але безпроблемною життя з нами бабусі чоловіка не стала. Тепер свекруха і сестра братв вважали за можливе прийти до нас в будь-який час дня і ночі, під час нашої відсутності.
– А що, я не маю права до матері рідної прийти, – обурювалася свекруха, – і Наталя може прийти, коли їй заманеться. Вона їй бабуся.
Вони приходили, проводили в нашій квартирі вечора, просили бабусю погодувати їх. Продукти ми купували самі. Так що годування ще 4-х осіб, якщо вважати бабусю, свекруха і сестру братову з чоловіком, сильно било нас по кишені.
А ще почали у нас речі пропадати, не бабусині, а наші. За дрібниці, але було прикро. Те ваза свекрухи сподобалося, вона забрала, поки нас вдома не було. То я біжутерії не дорахувалися, а виявляється Наталя в нашій кімнаті була, типу шпалери подивитися.
А потім ми помітили, що у бабусі зламався телевізор. Без серіалів вона жити не могла, тому було вирішено купити їй новий. Він простояв рівно три дні, а потім бабуся знову попросилася подивитися свій серіал у нас в кімнаті.
– Так Наталя приходила, плакала, що телевізор зламався, – пояснила бабуся, – я їй свій і віддала.
– Бабуль, ну що ти така проста, – засмутився Ваня, – доведеться тобі роздруковувати свою пенсійну заначку, у нас грошей в обріз, поїхали купимо тобі ще телевізор, але за твої.
– А у мене і немає нічого, – розгубилася бабуся, – Таня все забирає. Вона каже, що вам гроші на мене безпосередньо дає. Як не дає? Вона ж обіцяла!
Довелося з бабусею поговорити серйозно. Вона зрозуміла, ввечері сказала своїй дочці:
– Тань, раз ви все одно з Наталею сюди мало не щодня ходите, то я, мабуть, переїду назад в свою квартиру. Наталя внучка моя, дітей у них поки не передбачається, а тут я тільки заважатиме буду, у Ваньки дитина ж скоро буде. І так, пенсію мою я більше тобі давати не буду, виявляється Ваня з дружиною цих грошей і в очі не бачать.
Свекруха втратила дар мови. Наталя почервоніла, як рак. Повернення бабусі до свого законного житла ні в чиї плани не входило.
– Ні вже, живи тут, – сказала моя свекруха.
Вони звичайно приходять, але тепер запитують дозволу. Та й візити їх стали значно рідшими, нема чого ходити стало: в чужій білизні у відсутності господарів не пороешься тепер, пенсію не забереш.
Через рік після народження доньки Каті я вийшла на роботу. Бабуся сказала, що з чоловіком моїм впоралася і з онукою впорається. Завдяки бабусі ми погасили кредит. Тепер задумалися про трьокімнатну квартиру, бабуся цю думку підтримала:
– Наталя вже очікуює на дитинку, до себе кличе, хоче на мене дитинку залишити, – бабуся підморгнула мені, – але я ж не перехідний червоний прапор, раз я їм заважала, то назад уже не повернуся. У мене тут справи. Ось купимо троячку і відправлю тебе за правнуком!
Мені чомусь здається, що все так і буде.
Фото – ілюстративне.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
