Того дня я, як завжди, залишив донечку зі своєю коханою – довірив. Але такого від Віолети я не очікував!
Кілька років я виховував Соломійку сам, моя перша дружина нас просто покинула, залишивши записку. Вона написала: «Вибач, це не моє життя. Я так не можу”.
Коли моя дружина пішла із сім’ї, я не знав, що робити. Юля лишила на столі записку. І пішла. На руках у мене залишилася річна донька Соломійка. А ще кредит і повне розчарування у жінках на додачу.
Та треба було жити далі. Я заручився підтримкою своєї літньої сусідки Оксани Петрівни. Жінка сиділа з дитиною, поки я працював.
Минуло 3 роки, перш ніж я зумів знову повірити і закохатися. Моєю обраницею стала нова колега по роботі Віолета, дівчина відповіла мені взаємністю. Але одразу попередила:
“У мене є дочка, її звуть Оля, і їй 4 роки”. У відповідь я засміявся:
«Не думав, що ми з тобою настільки схожі. У мене теж є дочка, її звуть Соломійка, і їй також 4».
Віолета не очікувала почути подібне, але не розгубилася і сказала, що буде рада познайомитися з моєю малечею. Щоправда, Соломійці Віола не сподобалася. І це не дивно, адже я почав більше часу проводити саме з нею, а не зі своєю донькою. А скоро ми одружилися і почали жити разом.
Соломійка швидко потоваришувала з донькою Віолети, та й до мачухи потепліла. Звичайно, мамою вона її не називала, але їхні взаємини безперечно вийшли на новий довірчий рівень. Чого не скажеш про нас з Віолетою. Щоб утримувати велику родину, я почав працювати значно більше.
Якоїсь миті я став занадто втомленим і дратівливим, часто зривався на крик. Вдома мене нічого не тішило, а на роботі все приїлося й не влаштовувало. Віолета, дякувати їй, намагалася мене всіляко підтримати.
Соломійка теж відчувала, що я став іншим. Напевно, тому вона ще більше наблизилася до своєї мачухи. Та й з Олею вони стали немов й справді рідні сестрички. Соломійка й уявити не могла, що колись це може закінчитися.
Втім, не міг уявити подібне і я сам, поки одного прекрасного дня не став свідком неймовірної сцени. Вранці я поспіхом вибіг з дому на роботу, забувши свій рюкзак. Я швидко згадав про нього і повернувся до квартири. Але на порозі зупинився, прислухаючись до голосів, що лунали з кухні.
«Зараз же віддай цукерку! Це для моєї дочки!» – роздратовано сказала віолета Соломії. Вона не підозрювала, що я був у неї за спиною. Я одразу взяв дочку на руки і забрав її до спальні збирати речі. Віолета навіть слова не встигла сказати.
Потім я сказав: «Якщо ти так звертаєшся до моєї дочки, більше ми не разом!»
Весь цей час Соломійка тримала мене за рукав і намагалася щось сказати. Та я не слухав. Як тільки я замовк, Віола нарешті відповіла:
«Господи, Женю, ми просто репетирували казку! Дівчатка беруть участь у дитячій театральній постановці у садочку. Я тобі говорила про це кілька разів! Вистава буде завтра».
Я не одразу зрозумів, що сталося. Подивився на дочку, яка дивилася на мене благаючим поглядом. Нарешті Соломійка сказала: «Тату, мама Віола каже правду. Учора я весь вечір намагалася сказати тобі, що ми виступаємо. А ти мене не слухав!”
У цей момент я нарешті зрозумів, наскільки сильно за останній час випав із життя. Робота поглинула мене, і я просто вигорів. Явибачився перед дружиною та дітьми:
«Я був таким неуважним! Вибачте, рідні. Я обіцяю вам, що таке більше не повториться».
Того дня, було це кілька тижнів тому, я узяв відпустку і нарешті присвятив час сім’ї, а не роботі. Ми спокійно зустріли Новий рік всі разом, поїхапвши в Карпати до батьків Віоли. Дружина сказала мені, що вже давно не відчувала стільки тепла та турботи від мене, що це для неї найкращий новорічний подарунок. Вона була дуже щаслива й ще з однієї причини – Соломійка вперше назвала її своєю мамою. Тепер ми справжня родина.
Миру всім і добра! Не зайбувайте про головне – про тих, хто поруч і любить вас!
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com
