Кілька років жили щасливо в шлюбі, а потім, якось вранці, дивлячись в дзеркало, вона заявляє:
– Роби, що хочеш, а я йду до іншого.
– Але як? Чому?
Мовчання. Фарбується. Кудись збирається. Іде.
Володя сидить на краю ліжка, нічого не розуміючи. Все так раптово, ні з того ні з сього. Вже день, а її досі немає. Телефон не доступний, скільки б не дзвонив – вимкнула, напевно.
В голові багато що. Тягне напитися і забутися, але стримується, сподіваючись, що повернеться. Вже вечір, а її досі немає. Обдзвонив всіх: її батьків, подруг, друзів – ніхто нічого не знає. Серце б’ється в груди, немов бажає вискочити і зупинити це безумство.
«Невже образив чим? Може винен в чомусь, але в чому?» Мозок гарячково шукає відповіді на поставлені питання, але марно.
«Роби, що хочеш», – сказала вона, але що? Як я можу прожити без неї?
Депресія. Відчай. Звалити всю провину на себе, а навіщо? Нерозумно.
Вечір. Вона повернулась. Володя знехотя піднімається з ліжка, на якій пролежав весь день – подивитися хто прийшов, хоча сам здогадується хто. Вийшов у коридор. Вона стоїть біля дверей.
– Повернулася значить?
– Так.
– Йому не потрібна?
– Кому «йому»?
– Тому, до кого пішла.
– Я у сусідки була і ні до кого не йшла. Мені потрібно було багато чого обміркувати, а пішла я, тому що хотіла, щоб зрозумів, як це важко чекати і не знати де ти.
– Так ти про той випадок, коли пізно повернувся і не подзвонив?
– І про нього теж, – спокійним тоном відповіла дружина.
– Виходить помстилася?
– Ні. Хотіла, щоб зрозумів і відчув на собі це.
– Значить не підеш від мене?
– Ні. Я ж люблю тебе.
– Я теж тебе люблю, – ласкаво сказав він і ніжно поцілував її.
Після цього випадку Володя багато чого зрозумів, а головне навчився повідомляти коханій про запізення
.Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
