– Кілька тижнів ходжу, як полита водою. Плачу по кутах… – поділилася п’ятдесятилітня Алла Миколаївна. – Уявляєш, син одружитися зібрався і нас з батьком на весілля навіть не запросив! ..
– Ну почекай, може, ви з чоловіком щось не так зрозуміли? Може, запросить ще? Що сталося щось взагалі?
– Та ні, не запросить. Кого хотіли, вже запросили і нас в списку гостей, на жаль, немає… Мабуть, це невістка там керує, Яна. Наш син до такого сам би не дійшов…
– Ви з невісткою посварилися, чи що?
– У тому-то й справа, що ні! Нормальні у нас стосунки! З сином вони разом живуть вже рік. Дівчина мила така, привітна, він до нас приводив її, познайомилися. Мені вона сподобалася, я рада була дуже, що вони разом. Тут син прийшов, каже – ми заяву подали, вирішили одружитися.
Я, звичайно, відразу запитала про весілля – мовляв, як, коли, де будете святкувати. А син – да ну, мам, яке весілля! Грошей в обріз, треба зараз буде з квартирою щось вирішувати. Сходом, мовляв, просто в ЗАГС, розпишемось та й все. Відзначати не будемо. Я було намагалася заперечувати: весілля – все-таки важлива подія! Може бути, бенкет на сто чоловік закочувати і немає сенсу, але зовсім не відзначити, хоч символічно, з найближчими – якось не по-людськи…
– Ну, в принципі, зараз багато хто так робить – весілля не відзначають, бенкет не влаштовують. Гроші краще дійсно на квартиру витратити. Тут вони мають рацію. І ображатися не варто. Зрештою, це їхня справа, не хочуть святкувати, не треба…
– Так-то воно так, – зітхає Алла Миколаївна. – Ми з чоловіком начебто теж так розсудили… Але потім …Загалом, не важливо як, але дійшли до мене чутки, що весілля не буде тільки для нас з батьком! Готується бенкет горою, замовлені ресторани-лімузини… Але нас там не чекають. Будуть тільки батьки нареченої і молодь, їхні друзі… Не знаю навіть, за чий рахунок банкет. Але не сумніваюся, що ідея не запрошувати батьків нареченого виходить від Яни. Прикро, не те слово. Єдиний син одружується і на весіллі не буде тільки нас! Найнеприємніше, що ось так, за спиною. З самого початку починається все з якогось дурного обману. Не знаю навіть, як тепер себе вести з сином, з його дівчиною…
У такій ситуації потрібно образитися, як вважаєте? Або на скривджених воду возять, і краще зробити вигляд, що нічого не сталося? А може, вважаєте, що і справді нічого такого і не сталося?
Фото ілюстративне, з вільних джерел.
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
