fbpx

Клавдія дивилася у вікно, як всі семеро дітей приїхали неньку Галину в останню путь провести, і зубами скреготала. Прикро їй було. Її викохана донечка їй раз на місяць дзвонить, а цій блаженній, у якої діти при живих батьках сиротами були, он всі шану віддати явилися, сусіди повиходили. Тьху, та й годі

Батьки вже й не сподівалися, що їх трохи дивний Василь одружиться. А він собі під стать Галину до хати привів.

Поселили молодят окремо, у старій відремонтованій бабиній хаті, але намагалися допомагати, бо ті ж якісь безпорадні були. Галя навіть прибрати толком не могла, зготувати їсти. Прийде з ферми, а Василь з райцентру на автобусі повернеться, де вантажником за залізничній станції влаштувався, поїдять чи й ні, і всядуться у садку, туляться одне до одного, такі рідні, та дивляться, як сонечко за обрій котиться, пташок слухають…

Тому мати Василя і їсти їм носила, коли встигала, і лад підтримувала по можливості. Але лихо трапилося: забрала аварія на дорозі батьків Василя. А Галина сиротою була. З бабусею старенькою виросла, як вже виросла.

Ось і лишилися ці двоє сам на сам з реальним світом, якось вчилися пристосовуватися, але виходило у них не дуже.

А потім діти у них пішли, та одне за одним. А вони ж безпорадні. Дивляться на тих малих, тішаться, горнуть діток до себе, бо любові в них не бракує. А ось всі інші турботи, що з дітьми по’вязані, їм було не осилити.

Так і опинялася кожна наступна дитинка в інтернаті, та не в одному, а по різних, де місця були. Семеро їй у Василя й Галини народилося. Але всі додому рвалися кожної нагоди, батьки за ними їздили, забирали на свята великі, на дні народження. Збиралися у дворі, гуділи у садку весело і радісно, немов бджоли над квітами, а потім знову по закладах роз’їжджалися.

Так і виросли. І що дивно – всі гарні і нормальні виросли. Родини створили, про батьків піклувалися, навідувалися часто. Прибирали, ремонти робили. Пропонували забрати багато разів, але Галина і Василь відмовлялися: тут їхня домівка, їхня хата, садок, їхні пташки…

І ось не стало Галини, коли старшому сину вже за 50 виповнилося трохи. Старенька пішла, тихо, у Василя свого на руках.

Сусідка Клавдія дивилася у вікно, як всі семеро дітей приїхали неньку Галину в останню путь провести, і зубами скреготала. Прикро їй було. Її викохана донечка їй раз на місяць дзвонить, а вона ж душу вклала, всі матеріальні можливості на неї використала, в університеті вивчила, на квартиру у місті додала – з поросят тих, такими зусиллями вирощених, назбирала…

А цій блаженній, у якої діти при живих батьках сиротами були, он всі шану віддати явилися, сусіди повиходили. Тьху, та й годі! Відвернулася Клавдія від вікна, щоб не бачити дратівливої картини.

А Галину проводжали усі: діти, онуки, двійко правнучків, багато хто з односельців… Сиділи гуртом потім у садку, втішали Василя. А він маленький такий одразу став, зіщулився. І все на небо поглядав, бачив, як Галинка йому усміхається, і знав, що скоро скоро і його покличе до себе, бо їм лише разом добре.

Автор – Олена Мірошничекно

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page