fbpx
життєві історії
Кого мені обрати? Рідного чоловіка чи чужу дитину? Але той дитбудинівський хлопчик не виходить у мене з голови, стоїть перед очима… Мені 42 роки, і я неймовірно хочу другу дитину. А як же тоді Василь? Адже я вже знайшла однорічного хлопчика в притулку і прикипіла до нього всією душею

Якщо коротко – я хочу усиновити дитину, а чоловік Василь проти. Кого мені обрати? Рідного чоловіка чи чужу дитину? Але той дитбудинівський хлопчик не виходить у мене з голови, стоїть перед очима… Мені 42 роки, і я неймовірно хочу другу дитину. А як же тоді Василь?..

Тепер про все по порядку.

Мені вже 42 роки, а хочеться ще одну дитину. І не просто народити, а усиновити. Чоловік категорично проти такої пропозиції, адже у нас вже є п’ятирічна дочка.

З чоловіком Василем ми зійшлися, коли мені вже виповнилося 30 років. Романтики у нас майже не було, просто зустрічалися кілька місяців і потім швидко почали жити разом. Чого час гаяти?

Через півроку він запропонував мені розписатися. Я була не проти, чоловік трапився хороший у всіх сенсах цього слова.

Василь без шкідливих звичок, мав пристойну роботу і добре до мене ставився. Сильної закоханості не відчувала, але роки йшли, і я розуміла, що кращого мені вже не зустріти.

Гучного весілля ми не влаштовували, просто розписалися і відзначили подію в колі сім’ї. Запросили батьків і рідних.

***

Після переїзду в нову квартиру я «взяла бика за роги» і почала вмовляти чоловіка народити дитину.

Василь був не проти і ми активно взялися за важливу справу. Але нічого не виходило. Як ми не старалися, заповітних смужок на тесті так і не було.

Йшов час і я почала вже серйозно переживати з цього приводу. Три роки подружнього життя, а дітей з чоловіком ми не нажили.

І тоді чоловік запропонував звернутися до бабці в його селі. Але результату це не принесло. Я прийняла рішення звернутися до фахівців і вирішувати це питання більш цивілізовано.

Обстеження показало, що ми з чоловіком здорові. Головною проблемою став мій вік. Лікарі розводили руками і радили краще старатися, щоб досягти бажаного. І ось у 36 років мені посміхнулася удача – я дізналася, що при надії. Цю дитину я чекала все життя, тому більшу частину очікування провела на ліжку.

Все закінчилося добре, і в 37 років я стала мамою.

З появою на світ доньки наше життя змінилося. Василь викладався на роботі по повній, щоб прогодувати сім’ю. Я цілими днями сиділа з дитиною. Дівчинка народилася слабенькою, потребувала особливого догляду.

Мені доводилося цілодобово не спати, а няньчитися з маленькою Маринкою. Треба було купувати дорогі ліки, на які чоловік заробляв «шабашками» після роботи. Удома він майже не з’являвся. Хіба що Вася приходив поїсти і поспати.

Через два роки дочка зміцніла, і ми з полегшенням зітхнули.

Минулого місяця Маринці доньку виповнилося 5 років. Я прибирала зі столу посуд після святкування, і мені в голову закралися думки:

«Як же швидко летить час. Начебто недавно була така малесенька, а ось скоро в школу вести. А там і женихи підуть, і ми з чоловіком залишимося самі…».

На душі від таких роздумів стало самотньо, і я замислилася про другу дитину.

«Але народжувати мені вже пізно, тим більше, дочку насилу виносила і народила. А ось усиновити хлопчика – це непогана ідея» – думала про себе я.

Чомусь я була впевнена, що чоловік погодиться на мою пропозицію. Василю говорити нічого поки що не стала. Вирішила краще вивчити це питання, докладніше все дізнатися і порадитися зі знаючими людьми.

***

Але все пішло не так, як я планувала. Днями я зважилася і розповіла чоловікові про плани на другу дитину.

Василь спокійно вислухав, а потім пішов в іншу кімнату. Я не зрозуміла, що це означає і пішла за ним. Але краще б я цього не робила. Через 5 хвилин він вже на дідвищених тонаг говорив мені:

«Ми ледве підняли на ноги дочку. Тобі що, було цього мало? Не пам’ятаєш, як мене цілодобово не було вдома, а ти сама сиділа з нею? Хочеш повторити? З мене досить!» – твердо сказав він. Таким свого чоловіка я бачила вперше, і мені стало не по собі. Я вирішила відкласти розмову на потім.

Але розмова відбулася набагато раніше. Вже до вечора він прийшов вибачатися. Він почав спокійно доводити, що моя затія – повна маячня. Казав:

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page