fbpx
життєві історії
Коліжанки як дізнались, що ми з Артуром заручились, з першого ж дня завалили мене лінками-фотками-журналами – лиш би сукню вже вибирала. Кожна знайома при зустрічі тріпала за плече: Коли? Де? Скільки? Яке? А тут, ще на днях, дружка повідомила, що вже собі наряд пригледіла, я зрозуміла, що всі вони про моє весілля більше думають ніж я! І в голову прийшла геніальна ідея

Коліжанки як дізнались, що ми з Артуром заручились, з першого ж дня завалили мене лінками-фотками-журналами – лиш би сукню вже вибирала. Кожна знайома при зустрічі тріпала за плече: Коли? Де? Скільки? Яке? А тут, ще на днях, дружка повідомила, що вже собі наряд пригледіла, я зі страхом збагнула, що всі вони про моє весілля більше думають ніж я! І в голову прийшла геніальна ідея

Я заручена. Давно. А от наважитись на весілля ніяк не можу. Ні-ні, впевнена, люблю-кохаю-довіряю – все присутнє, абсолютно! Мене лякає ота вся метушня навколо весілля…

Коліжанки як дізнались, що ми з Артуром заручились, з першого ж дня завалили мене лінками-фотками-журналами – лиш би сукню вже вибирала.

Кожна знайома при зустрічі тріпала за плече: Коли? Де? Скільки? Яке?..

Коли моя дружка повідомила, що вже собі наряд пригледіла, я зі страхом збагнула, що вона про моє весілля більше думає ніж я! Всі про нього думають, крім мене! Всі знають (звісно, кожен на свій лад) як воно має виглядати. Тільки не я!

І я почала думати: Коли? Де? Скільки? Яке?.. почала бігати по ресторанах, читати про фотографів-операторів, округлювати очі від сум, злитись від того, що всі хороші ресторани зайняті на рік наперед, вибирати кравчиню, манікюрницю-педикюрницю-фасон-форму торта-бокали-тканину-квіти…

В один прекрасний момент я зупинилась і зрозуміла: я так не хочу! Зовсім-зовсім! Я хочу: я в білій сукні, або навіть вишиванці, Артем у строгому костюмі. Спершу РАЦС, потім шлюб в церкві – тільки батьки і найближчі друзі (штук 10 всіх гостей разом) – в ресторан, просто посидіти! Без тамади і музик! Без викупу і тої мішури. І того ж дня з милим кудись туди, на медових 3-5 днів…

І менше шуму, менше…

Коліжанки дивляться на мене з непорозумінням, родичі вже давно вибирають одяг на шлюб і забаву і навіть чути нічого не хочуть, батьки зітхають, бо дітей люблять, але то весілля бачать по-своєму…

То так втомлює! Постійно думаю: а традиції? А друзі, яких любиш дуже, але запрошувати не будеш (знаєте, так є часто – як вже того запросила, то вже і того треба – і такий ланцюг на 50 гостей від запрошування одного)? а родичі? Чи зрозуміють? Та ще – якщо тобі 20 людей скажуть: “Але як то без викупу?! Не пасує!” То ти вже сама волею-неволею думаєш: а може вони таки праві?..

Все те, що я написала вище, просто, щоб виговоритись, і вилити вам свою душу. Найголовніше я хочу від вас почути відповідь чи пораду.

Питання до вас: скажіть чесно й відверто – чи ваше весілля було саме таким, як ви і хотіли? Що повпливало на ваш вибір саме такого весілля? Якщо відповідь на моє питання – ні – чи вартував ваш компроміс того задоволення яке отримали всі?

Буду вдячна за кожну вашу думку. Для мене це справді важливо.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook