fbpx

Коли Алла Павлівна за рік до пенсії повідомила нам, що звільнилася з роботи, ми здивувалися. Вона жінка молода, симпатична, здорова. Що їй робити одній в квартирі? Але вирішили не вмішуватися в її справи. Та це був лише початок великих змін. – Діти, я вирішила продати свою квартиру, для чого мені дві кімнати. – Коли ми побачили, на що вона проміняла добротну квартиру – отетеріли

Коли Алла Павлівна за рік до пенсії повідомила нам, що звільнилася з роботи, ми здивувалися. Вона жінка молода, симпатична, здорова. Що їй робити одній в квартирі? Але вирішили не вмішуватися в її справи. Та це був лише початок великих змін. – Діти, я вирішила продати свою квартиру, для чого мені дві кімнати. – Коли ми побачили, на що вона проміняла добротну квартиру – отетеріли

Як людина, вихована в дусі поваги до старших, спочатку я чесно намагалася знайти в мамі чоловіка позитивні якості.

І дещо знаходила: вона вигідно відрізнялася від своїх одноліток, добре виглядала, робила укладку, носила туфлі на підборах.

Багато читала, правда, тільки езотеричну літературу, і не лізла з порадами. Загалом, особливої ​​неприязні не викликала, так і бачилися ми нечасто.

Перший тривожний дзвінок пролунав, коли вона, не допрацювавши рік до пенсії, звільнилася з заводу, де працювала лаборантом.

Сказала, що зарплату затримують, тому вона не хоче продовжувати роботу. Це був 1995 рік, проблеми з невиплатою були у багатьох підприємств.

На життя вона заробляла тим, що розводила і продавала кімнатні рослини. Вся двокімнатна квартира була заставлена ​​горщиками.

Син теж допомагав грошима в міру можливості, але час був важкий для всіх, тим більше для бюджетників.

Через рік свекруха заявила, що накопичила борги по комуналці і тому продає квартиру.

Вона була єдиною власницею, у чоловіка був будинок в передмісті, тому перешкодити ніхто не міг.

Навіть ми, в свої двадцять з невеликим, розуміли, що вона робить феєричну дурість. На всі вмовляння сина платити за квартиру і скасувати угоду вона відповідала категоричною відмовою.

В результаті хороша двокімнатна квартира в цегляному дев’ятиповерховому будинку змінилася однокімнатною розвалюхою в хрущовці.

Забігаючи вперед, скажу, що через кілька років цей будинок знесли, всім власникам дали квартири в новобудові, але на той час свекруха вже почала свій довгий марафон переїздів, в результаті якого залишилася біля розбитого корита.

У купленій квартирі зробили ремонт, замінили газову колонку, сантехніку. І рівно через рік після переїзду свекруха поставила нас перед фактом, що і в цій квартирі вона жити не хоче, а тому вже дала оголошення про продаж.

Проживши в купленій квартирі всього рік, витративши гроші на ремонт, нові меблі і обновки для себе, мама чоловіка поставила нас перед фактом, що знову уклала договір з ріелтором, і квартира вже виставлена ​​на продаж. Ніякі заклики до здорового глузду не діяли.

Тепер вона вирішила переїхати за 40 км від міста, в невелике селище міського типу, де у чоловіка був приватний будинок. На той момент в ньому жили квартиранти, але з часом, коли дитина підросте, ми планували його використовувати як дачу. Свекруха заявила, що купить квартиру в цьому селищі, щоб наглядати за будинком. І взагалі, не подобається їй місто.

Господар – пан. Почався черговий переїзд в однокімнатну кватиру на першому поверсі п’ятиповерхової хрущовки. Ні про який ремонт вже не йшлося, хоча стан житла залишав бажати кращого. В фінансові питання мама нас не присвячувала, тому скільки склала різниця, ми не знали. Хоча зрозуміло, що нова квартирка була набагато дешевше попередньої.

Так минуло ще років зо три. Ми думали, що на цьому тяга до зміни місць вщухла, змирилися з тим, що назавжди втрачена хороша двокімнатна квартира, яка з часом могла б дістатися чоловікові як єдиному синові. Жили в моїй квартирі, будинок теж стали потроху упорядковувати: провели газ, змінили електропроводку.

Чергова звістка від свекрухи змінити місце проживання нас навіть не дуже здивувала. Тепер мама скучила по місту, подружкам і хорошим життям: в селищі магазини були маленькі, а ціни в них, в порівнянні з продуктовими мережами, високими.

Тепер свекруха могла собі дозволити тільки кімнату в комуналці, причому не в самому благополучному районі. На цей раз чоловік категорично відмовився допомагати з переїздом, і свіже придбання ми навіть не бачили.

Треба сказати, що відносини вже давно були натягнутими. Свекруха взагалі дуже своєрідна людина. Наприклад, вона регулярно розповідала, що спілкується з представниками інших галактик, які отримують від неї інформацію про життя на Землі.

Проживши в комуналці близько пів року, відчувши всю красу необхідності ділити кухню і санвузол з сторонніми людьми, свекруха вирішила, що це не добре.

На цьому етапі наше спілкування скоротилося до мінімуму, бачилися лише на днях народження чоловіка і нашого сина. Були нечасті телефонні розмови, і про чергові переїзди вона повідомила саме по телефону.

На цей раз в якості місця проживання було обране містечко в 250 км від обласного центру. Всіма питаннями вона займалася сама, ніякої допомоги не просила, та й у чоловіка давно не було бажання брати участь в цьому тривалому спектаклі.

Як розумієте, з кожним разом житло було все гірше. Що залишилося від меблів, які перенесли стільки переїздів, можна тільки уявити. Ми думали, що нарешті мама знайшла свій притулок, по телефону вона розповідала, як їй все подобається, хороші люди, екологічно чисті продукти, в загальному, мрія всього життя збулася.

Але ми знову помилилися. Якось свекруха прийшла прямо до нас додому, і на питання, чи надовго вона приїхала в місто, відповіла: “Назавжди. Я купила кімнату в вашому районі, хочу бути ближче!”.

Кімната перебувала в аварійному гуртожитку. Це було реально дивне місце, в якому живуть люди в крайній життєвої ситуації і рахують дні до того моменту, коли зможуть дозволити собі краще житло.

Це загальна кухня, один душ і “вбиральня” на поверх. Свекрусі на той момент вже було 67 років. Що рухало людиною, яка змінила окрему квартиру в райцентрі на ці умови, я зрозуміти не могла.

Тут чоловік просто з мотузки зірвався. Якщо до цього він змирився, що мама живе в тихому містечку, їй там подобається, то це вже було нижче плінтуса.

Він посадив її в автівку і відвіз до свого дому в передмісті, де ми на той час вже побудували баню і гараж, поставили теплиці. Всі зручності були всередині, газ, гаряча вода – живи-не хочу, колупайся в городі, якщо буде бажання. Мама поплакала і ніби як залишилась задоволена.

Але не надовго. Перезимувала, а по весні їй захотілося нових відчуттів. Знову знайшла ріелтора (сама пошуками покупців ніколи не займалася, за все платила після отримання грошей від угоди), продала кімнату в гуртожитку і переїхала в інший райцентр, за 300 км, на кордоні з сусідньою областю.

Поки живе там. Чого чекати ще, невідомо. Зараз їй 78. Може бути, на цьому поневіряння припиняться, але твердої впевненості в цьому немає.

Спокійно і з розумом спілкуватися вона не бажає, каже, що це її справа, де жити і як витрачати свої гроші. Тільки думаю, що в один прекрасний момент вона прийде до нас – доживати. Звичайно, приймемо, мама ж.

Фото ілюстративне – kobieta.interia

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page