Коли Андріана зателефонувала мамі, і попросила приїхати, та не на жарт злякалася. Надто вже дивний голос у дочки був. – Мамо, я тебе чекаю, але це негайно, а не тоді, коли ти всю картоплю з гарбузами до комори збереш. – Сіла Анна на потяг, а з вокзалу дочка на автівці в свій шикарний особняк звезла. Дома все й прояснилося. – Ой, людоньки, і що ж тепер буде?
Андріану чоловік кинув. Ось узяв та на розлучення і подав. Думаєте, на зраді її спіймав або у самого нове кохання? А ось і ні. Ні те, ні інше. А розлучатися все одно вирішив, так.
Ой, а як жили до того! Будинок серед лісу соснового двоповерховий! І не в селі якомусь, а в місті. Заповзятливий у неї чоловік був. Взяв та й відтяв в приватну власність шматок міського парку.
Іномарок у кожного по дві. Джип та ще якась, кажуть, дорога. І ось це ось не знай кому дістанеться. Чоловік точно Андріану як ту липку обдере. Кажу ж – хитрий.
А все чому – вона дітей не хотіла. Ось зовсім. Більше того – у неї на діточок справжнісінька алергія була. Ось у когось на котів чи собак, а у неї на дітей.
Андріана якось і сама не знає, чому від дітей відмовилася. В неї є дві старші сестри, так ці як тільки заміж вискочили, одразу ж чоловіків дітьми порадували. У одної дочка, а в іншої і дівчинка є, і хлопчик. Так Андріана їх і бачила всього пару раз. З порога, каже, як зайду до них, так голова починає боліти.
Мама Андріани теж руками розводить. Начебто все Андріані, все їй коханій. Ну Андріана батьків своїх теж радувала, треба сказати. В гімназію елітну грошики чималі платили не дарма, на відмінно вчилася. Через це і в ВНЗ хороший поступила легко, і роботу потім престижну знайшла. Ага, в компанії іноземній. Андріана на роботу не йшла, летіла! Воно і зрозуміло – то презентація, а потім банкет. А то і переговори важливі в якій-небудь Шрі-Ланці.
Однокурсниці її в дітях і підгузках. Андріана то одній зателефонує, по роботі щось обговорити, то інший. А ті їй про зубки і прикорм у відповідь. Андріана через сильно злилася.
– І що з них сталося? Зовсім здичіли біля своїх дітей?
Ну мати з сестрами переживали за Андріану, звичайно. Годинник-то цокає, а вона все в дівках сидить. Так до тридцятки і досидіти можна. Вони вже думали – все. А та раз така і чоловіка, теж трохи за тридцять, знайомитися привела. І він галантний-вихований весь з себе. Прошу, каже, у дочки вашої руки!
Весілля зіграли багате. Одна тільки бабуся Андріани незадоволена була. Що це за весілля таке, мовляв, і конкурсів не було, і гірко, вважай, не гукали. Тому, каже, і дітей до сьогодні немає. Ну та хто їх там знає.
А недавно Андріана матері телефонує і приїхати просить, та не як-небудь, а ось прям терміново. Ну та й помчала. По дорозі вже тільки чого не передумала, а що насправді сталося, їй в голову не приходило.
Привозить її Андріана до будинку і всередину веде. Заходять вони в кімнату одну, а там малюк місяців шести в манежі повзає. Андріану побачив, рученята до неї тягне й белькоче: “Мама”. Тут Андріана розгублена стоїть. Як потім з’ясувалося, він перший раз до неї так звернувся – мама.
А як вийшло все. Андріану організація її іноземна в рамках благодійної акції в Будинок малятка відрядила. Ну Андріану ж біля дітей одразу ж голова розболілася. Все як завжди у неї почалася. А начальниця її за лікоть і діток дивитися потягла.
Андріані що робити, довелося йти. Дивиться – дитина в одному ліжечку лежить і очиськами чорними на неї поглядає. І мовчить. Решта ж і плачуть трохи. А ця ні. Лежить така і на Андріану дивиться. У Андріани від погляду того аж голова пройшла. Запитує що і як. А їй і кажуть – сирітка вона. Сім’я з дачі їхала. Батька, матір, братика і бабусю, Бог до себе забрав. А ця чогось тут залишилася.
Андріана до дитини цієї потайки ходити і почала. А потім і удочерити захотіла. Мати-то для цього і покликала. Порадитися, так би мовити. А чого радитися тепер. Забирати треба, та й все. Ось Андріана і давай документи збирати. Ну і чоловікові бажання своє, звісно, виклала.
Той спочатку думав, що вона “на сонці перегрілася”. Він відмовляв, як тільки міг, а та вперлася і все…
Ось після цього чоловік на розлучення і подав. Тому що він і сам дітей терпіти не міг. Йому Андріана за те і приглянулася. Як то кажуть, два чоботи пара.
А Андріана аж розцвіла вся. Байдуже, каже. Це моя донечка – Даринка, а я її мати і крапка.
А що б ви робили в такій ситуації?
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
