Мене звати Андріана, мені 23 роки. Я заміжня рік, працюю, чоловік теж. Я нетовариська людина, у мене мало друзів. Але не тому, що я “інтроверт”, “соціопат” або щось типу того. Просто мені з дитинства не цікаво спілкуватися з іншими людьми.
Мені не цікаво слухати про них, а їм – про мене, тому що мої погляди на життя найчастіше не викликають нічого крім засудження. Наприклад: я не хочу народжувати, але планую взяти кількох дітей з дитбудинку, допомагаю котячому притулку і збираю кошти на будівництво свого, не п’ю і не палю. Насправді ніколи не розуміла, чому, якщо людина думає інакше, багато хто говорить щось в тому роді: “Ти нещасна людина, думай, як я!” Невже це спонукає когось змінити свою точку зору?
Я ніколи і нікого не засуджую і всього лише вимагаю поваги до своєї думки. Як тільки хтось починає мене “переконувати” подібним чином, я припиняю припиняю спілкування. Тому у мене є кілька близьких подруг, перевірених часом, а з рештою я або не спілкуюся, або дотримуюся необхідної ввічливості, не більше.
Я навіть з’їхала з дому від матері в 16 років лише тому, що вона постійно критикувала все, що я роблю, і постійно принижувала. Загалом, комфорт для мене понад усе. Ніякої самотності я не відчуваю і ніколи не відчувала, мені добре, якщо ніхто до мене не лізе. При цьому у мене немає проблем зі спілкуванням, в тому числі з хлопцями, багато знайомих дивуються, як мені вдається так просто спілкуватися з кимось.
Арсену я відразу про все це сказала. У тому числі про те, що якщо людина мені не подобається – я з нею спілкуватися не буду ні з якої причини. Коли Арсен познайомив мене зі своєю сім’єю, вони мені дуже сподобалися – добра мати, виховані веселі діти. І все було добре, поки я випадково не дізналася, що його мати обговорює мене зі своїми знайомими, виставляючи в найгіршому світлі, і періодично радить своєму синові мене кинути.
При цьому мені в обличчя жодного разу нічого поганого не сказала! Природно, на цьому наше прекрасне спілкування і закінчилося: це якраз співпало з моїм переїздом в інше місто, Арсен переїхав зі мною, так що вдалося обійтися без з’ясування відносин. Арсенові я сказала: “Вибач, така сім’я мені не потрібна, я з ними спілкуватися не буду. Тебе люблю, їх – ні, і не полюблю”.
Я до них з усією душею, подаруночки дарувала, розхвалювала перед знайомими, а вони за моєю спиною мене ж обговорювали. До того ж, його мама через пару тижнів знайомства почала нав’язувати мені свою релігію і бачення життя, мовляв, до церкви ходи, чоловіка у всьому слухайся, в будь-яких рішеннях підкоряйся, лупцює – значить любить, дітей народжуй, цим не займайся, кішку свою викинь і т.д. Загалом, від таких людей я зазвичай тримаюся подалі.
І ось тепер, коли ми одружені, знову спливла ця тема. Квартира, в якій ми живемо, моя, і я проти того, щоб до нас в гості приїжджала його сім’я або хтось із них. Я проти того, щоб його мати дзвонила йому після 20.00. Просто тому, що ми бачимося всього кілька годин на день ввечері через роботу, і я не хочу, щоб годину мого часу він розповідав мамі, як пройшов день.
У них для цього є купа часу вдень. Я не хочу, щоб Арсен розповідав своїй мамі про мої особисті проблеми, особливо по жіночій частині. І, звичайно ж, я не допущу її впливу на виховання моїх дітей!
Поки не заходить мова про його родичів, ми – ідеальна сім’я, не лаємося, все разом вирішуємо, підтримуємо один одного. Але як тільки заходить мова про його родичів – ми відразу лаємося. Ну не цікаво мені те, що вони там про мене говорять і що радять! Я нічого поганого про них не говорю, мені взагалі все одно. Але останній випадок взагалі мене вивів з себе.
У мене почалися деякі проблеми зі здоров’ям, я лікуюся, але через це я стаю нервовою, дратівливою і часто плачу. І чоловік розповів про це мамі, а вона сказала, що мені треба до спеціаліста, та й взагалі, навіщо я така істеричка йому потрібна. У відповідь Арсен просто промовчав, як ніби це нормально, що його дружину принижують. Я закотила йому істерику (це не в перший раз, і він ніколи нічого мамі своїй не заперечував і не захищав мене), ми посварилися, і тепер я всерйоз задумалася про розлучення.
Навіщо Арсен одружився тоді на мені, якщо я його не влаштовую, чому він мене не захищає, він же мій чоловік? Зрештою, він сказав, що розповідає всім про наші і мої особисті проблеми, тому що він творча людина і йому потрібна підтримка. На моє запитання, чи не потрібна мені підтримка, він відповів, що я така дівчина, а таким підтримка не потрібна.
Зараз він вибачається, говорить, що погарячкував, і що буде мене захищати, але я не вірю. Мені здається, мені набагато краще буде жити одній і ніколи більше не виходити заміж. Хотілося б почути думку з боку: може, я неправа?
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне – 100before50
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
