fbpx
життєві історії
Коли б мене не покликала Настя в гості, в хаті завжди було прибрано, а стіл ломився від смакоти. За таку невістку я щодня дякувала Богу. А коли вона ще й онука нам подарувала, ми зі свахою світилися від щастя. Минуло півтора року, і до мене завітав син. – Мам, ти мене повинна зрозуміти! Я кохаю іншу жінку. Вона скоро подарує мені дитятко, а від Насті я йду. – Я не розуміла, якими очима маю дивитись на невістку. Було так соромно! 

Коли б мене не покликала Настя в гості, в хаті завжди було прибрано, а стіл ломився від смакоти. За таку невістку я щодня дякувала Богу. А коли вона ще й онука нам подарувала, ми зі свахою світилися від щастя. Минуло півтора року, і до мене завітав син. – Мам, ти мене повинна зрозуміти! Я кохаю іншу жінку. Вона скоро подарує мені дитятко, а від Насті я йду. – Я не розуміла, якими очима маю дивитись на невістку. Було так соромно!

Ось уже три роки, як я не спілкуюсь із рідним сином взагалі. А все через те, що я зневажаю його через його вчинок щодо власної дружини та сина. Почалося все з того, що жили ми з Іваном не багато. У дитинстві мені часто доводилося залишати його одного, щоб піти на додаткову роботу, заробити більше грошей.

Надворі були 90-ті роки, самі розумієте. Батько його біг від нас, як щур, коли зрозумів, що для того, щоб прогодувати сім’ю, треба дуже важко працювати. Я його не ловила і не просила навіть повернутись назад у сім’ю. Вчинок Андрія за все говорив сам. Словом, нам було із сином дуже важко. Я вважала, що коли Іван бачив усе це в дитинстві, зі своїми дітьми ніколи погано не вчинить і зробить усе, щоб ті були щасливі.

Принаймні я сподівалася, що виховання, яке я дала йому, погано зробити не дозволить. Іван виріс, пішов навчатися до університету. Ледь-ледь, я якось сплатила за його навчання, після університету знайшов собі стабільну роботу з нормальним заробітком. Ну а ще за два роки зустрів Настю, і відгуляли вони весілля.

Настя мені дуже сподобалася, незважаючи на те, що її теж виховувала одна мама і жили вони бідно. Я думала, що маючи чимось схоже дитинство, молоді розумітимуть одне одного, як ніхто інший. А тому на весіллі була дуже щасливою. У гості я приходила до них часто. Настя завжди пригощала мене чимось смачним, у будинку прибрано, все на своїх місцях, вона дуже скромна і тиха. Що ще бажати від дружини. А потім я дізналася, що стану бабусею, радості взагалі не було меж. Ну що ж, почала чекати онука.

З появою Лук’янчика, ми з мамою Насті намагалися допомагати молодим усім, що тільки могли. І начебто у них все було добре. А через півтора роки Іван прийшов і заявив мені, що дружину покинув — у нього нове кохання, і вона чекає його дитину.

Я не могла повірити його словам. Ну як так? Чого я його вчила, як він міг так вчинити? Соромно мені було перед невісткою, місяці три я до неї не приїжджала, а потім все ж таки поїхала. Та прийняла мене як завжди. І ось що я побачила.

Будинок чистий, дитина доглянута, але холодильник порожній, батареї холодні, на Насті якийсь дуже старий одяг і такий змучений погляд.

Грошей у неї просто немає, а Іван навіть аліменти не став платити. В Насті я побачила себе з маленькою дитиною, кинуту напризволяще. А мій син – не чоловік, як і його батько. Більше я з ним не спілкуюся. Все що в мене було, я заповіла їм. Чим можу допомагаю й на даний час. Вони це заслужили.

Фото ілюстративне