Хочу розповісти тут свою невеселу історію і, можливо, почути якісь добрі поради.
Мої батьки розлучилися, коли я закінчувала школу. Я була ще не доросла, але вже не зовсім і дитина. Такий дивний вік, коли вже не можна жалітися, з одного боку, але сльози ллються рікою при одній тільки думці, що мама і тато розлучаються.
Однак у глибині душі я завжди знала, що цей день настане. Моя мама не любила тата. Вона любила лише себе.
Відразу після розлучення виявилося, що у мами вже давно був інший чоловік. Іспанець. Щоправда, він був старший за неї, але його фінансова сторона це перекривала сторицею. Принаймні, у маминих очах. Вона швиденько зібрала речі і поїхала в захід сонця.
Розділ майна з татом та скупі сльози прощання зі мною були вже пізніше. Мама вважала за краще вирішувати обидві ці справи на відстані, скориставшись відеозв’язком.
Батькові було складно, він, як і я, сприйняв все це дуже важко. Але змінити ми нічого не могли, треба було продовжувати ходити на роботу, заробляти якісь гроші. Їх, до речі, стало помітно менше, враховуючи, скільки було витрачено на судові витрати та оренду нової квартири для нас.
Моя бабуся по маминій лінії тоді поговорила з татом, і разом вони вирішили, що я маю переїхати до неї. Вона дуже хороша людина, і собі бабуся ніколи не змогла б дозволити того, що вчудила моя рідна матуся.
У бабусі Віри була хороша трикімнатна квартира біля центру, тож я їй не сильно завадила. А тато тим часом вирішував все нові і нові проблеми, що з’являлися й вистрибували, як гриби після дощу.
Через 4 роки я вийшла заміж. Тепер я жила зі своїм коханим чоловіком Максимом, з яким ми разом і досі. У нас свою двокімнатна квартира.
Батько купив однокімнатну квартиру, в якій я була лише кілька разів. Зустріти нове кохання йому, на жаль, так і не вдалося. Окрім нього на наш розпис було запрошено бабусю та інших гостей. Єдиною, хто прийшов без запрошення, була моя мати. Але вигнати її в мене не піднялася рука.
Мама приїхала зовсім ненадовго. Напевно, на годину. За цей час вона встигла подарувати мені якийсь незрозумілий телевізор, який не підтримує наші частоти. Поговорити з бабусею та трохи посперечатися з батьком.
Потім, розкритикувавши все свято у цілому і майже всіх гостей окремо, вона вийшла, пирхнувши насамкінець. Того дня я зрозуміла, що стала дорослішою за власну матір.
Тепер я сама вже мати двох чудових діток, двох синочків. Мій чоловік знайшов хорошу роботу, тому я можу всі свої сили витрачати на виховання наших дітей. Як ви розумієте, це для мене дуже важливий момент.
Ми живемо навіть в такий тривожний час. як зараз, досить непогано, гріх скаржитися. Тато вже теж оговтався і звик жити сам у своїй однокімнатній квартирі. А от у бабусі здало здоров’я.
Чотири місяці тому вона злягла, та так, що тепер її треба було доглядати, як за лежачою людиною. Лікарі кажуть, що всі передумови для її одужання насправді є. Але на якийсь період їй потрібні спокій і турбота.
Я з дитиною на руках, нічим допомогти не можу. Добре, хоч батько, зять, по суті, може прийти і допомогти їй час від часу. Ми з чоловіком платимо за всі ліки, їжу та інше. Але поки що це все, чим ми можемо допомогти.
І, звичайно, як запахло квартирою, раптово з’явилася і моя мама. У неї все начебто нормально. Іспанець, щоправда, трохи програв на ставках. Ну, такі вже вони, ці іспанці, темпераментні. Проте мама якось не знайшла бажання допомогти бабусі, тобто своїй власній матері.
Натомість мама навела довідки, як швидко вона зможе продати бабусину квартиру в разі чого. Ну ви розумієте, людина ж літня.
Однак цього разу на мою матусю чекало суцільне розчарування. Адже свою квартиру бабуся повністю переписала, і навіть не на мене. На батька. Адже це він, за фактом, зараз її доглядає. І це він був змушений жити не в квартирі, а в якійсь будці-комуналці довгі роки.
Тато ж свого часу не став переїжджати зі мною на тещину квартиру. Тож тепер він був повноправним спадкоємцем того, що так розраховувала у своїх мріях продати моя мама. Доля зробила черговий поворот, неочікуваний для мами.
І мене це більш ніж влаштовує. Я давно вже пробачила свою матір. Така вже вона людина, що не могла вчинити інакше. Я не перестала з нею спілкуватися, по-своєму любити її, не стала уникати її. Просто тепер у мене своє, доросле життя, і своїй матері я вже нічим не зобов’язана.
Тато та бабуся – ось справді рідні мені люди. Їм я завжди намагатимусь прийти на допомогу. Чи вважаю я нашу родину нормальною? Ні. Але іншої я не маю, тож житиму, як жила.
А моя мама – ну що ж, нехай у неї теж буде все добре. Це, мабуть, теж несолодко. Жити з дідом, який практично розорився, на іншому краю світу.
Але це нічого. Думаю, мама ще якось викрутиться і з цієї ситуації. Я чомусь у цьому навіть певна. Принаймні до цього завжди викручувалась. Мабуть, так буде й цього разу. Всім бажаю миру й добра.
Передрук без посилання заборонено.
Фото ілюстративне, з відкритих джерел, Ibilingua.com.
