fbpx
життєві історії
Коли батьки Євгена сказали, що ми самі впораємося зі своїми бідами, я чоловікові повідомила, що ноги моєї не буде у їхньому домі і дай Бог, щоб у них все було добре. Вони ніби не розуміють, що старість не за горами, і ніхто не знає, якою вона буде

У нашій родині, якій в цьому році 20 років, не має простих ситуацій. У двох словах про сім’ю.

У перший рік нашого спільного життя у нас були проблеми, ми втратили дитину. Через два роки народилася Софійка, все було чудово, іноді ми з Євгеном конфліктували через те, що я хотіла, щоб ми всюди їздили разом, а чоловік на вихідні завжди рвався до батьків додому.

Ну, таке було кілька разів, потім через 8 років народився синочок Артемчик, він хворий з народження. Дитині зараз 9 років, і він у важкому стані. Я весь час цілодобово сиджу з дитиною, 3 роки тому не стало нашої Софійки, її рятували всім світом, але на жаль… Ось таке важке життя у нас. Найгірше те, що всі ці роки сім’я чоловіка нас морально не підтримує, спостерігають за всім з боку, кажуть мовляв, самі впораєтеся.

Євген мовчить і ніяк не коментує це. Весь час нам допомагаємо моя мати, вона одна допомагала мені з дітьми, і до тепер допомагає. Коли батьки Євгена сказали, що ми самі впораємося зі своїми бідами, я чоловікові сказала, що ноги моєї не буде у їхньому домі і дай Бог, щоб у них все було добре. Вони ніби не розуміють, що старість не за горами, і ніхто не знає, якою вона буде.

Ось зараз захворів батько у чоловіка і лежить в іншому місті, а його мати маніпулює, щоб Євген відпрошувався з роботи і возив її до чоловіка, хоча є і поїзди, які туди ходять і маршрутки. І він їй не може відповісти, що у нього і так важке фінансове становище (працює три дні на тиждень) я по догляду за дитиною.

Ось так і живемо, мені він може сказати і нагрубити, що грошей немає, щоб я економила, але ж куди вже більше, ми й так живемо, як злидні, я купую все лише по акції, і саме найнеобхідніше, а мамі, як би там не було, він такого ніколи не скаже. Я не хочу, щоб він сварився зі своєю сім’єю, я хочу, щоб він зрозумів на кінець, що на першому місці повинна бути його важко хвора дитина.

Все в домі на мені, всі питання по забезпеченню і лікуванню дитини теж, він навіть не запитує нічого. Коли посваримося, може і до дитини не підходити, мовляв, сама сиди.

Я не знаю що робити, як зробити, щоб Євген зрозумів, що ми з сином маємо бути для нього важливішими. Адже я весь час зі своїм горем наодинці, я кожен день плачу за донечкою, і кожен день молю Бога, щоб дав більше здоров’я синові, і ми були, як можна більше з ним разом.

Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!

Фото ілюстративне – static.polityka

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

facebook