fbpx
життєві історії
Коли чоловік, дідусі та бабусі сюсюкалися з дитиною, мені ставало не добре. Я не відчувала радості від годування, переодягання і тому подібне. Я надіялась, що все мине і любов до дитини з’явиться. Та щось все затягнулося

Мені 33 роки, одружена, дочці 3 місяці, але в  мене чомусь такий стан, що я не відчуваю до неї любові.

Я навпаки, кожен раз переконуюсь в тому, що її не повинно було бути, що це моя найбільша помилка в житті.

Вагітність була запланована, протікала добре, та й самі пологи пройшли чудово. В цей стан я попала дома. Коли чоловік, дідусі та бабусі сюсюкалися з дитиною, мені ставало не добре. Я не відчувала радості від годування, переодягання і тому подібне. Я надіялась, що все мине і любов до дитини з’явиться. Та щось все затягнулося…

Чоловік з дитиною допомагає, є няня. А мене все одно присутність її в будинку дратує і засмучує. Мені через неї довелось з роботи піти, зараз з дому працюю потроху. Дома теж сидіти нудно, у чоловіка брати гроші – принизливо для мене, не люблю просити і залежати від когось.

Намагаюся знайти роботу в офісі на повний день. Може, трохи простіше стане. Але розумію, що дитину не прийму, не хочу, хоч вона і хороша дівчинка, в цілому спокійна і здорова. Але я нічого, нічого до неї не відчуваю.

Коли вона вдома, мені фізично неприємно з нею в одній квартирі перебувати, я не розумію, що вона тут робить і навіщо. Іноді мені її шкода. Але це не змінює нічого, мені вона не потрібна. Я всю вагітність вставала і думала, що це не зі мною, що це приниження, що мені важко розуміти цей стан, що в мені хтось живе і користується моїм тілом.

Хочу піти від чоловіка і залишити дитину йому. До чоловіка теж охолола, хоч і жалко мені його, він щиро мені допомогти намагається.

Вирішила сходити за допомогою до спеціаліста, це мій останній шанс на допомогу. Надіюсь все буде добре.

Передрук без посилання на ibilingua заборонений!

Фото ілюстративне – cosmo

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page