Мене звати Настя, мені 36 років і я вирішила висповідатися, вилити всю ту біль і гіркоту, які переслідують мене всі ці довгі і важкі 20 років. Саме стільки я не спілкуюся з найріднішою своєю людиною, своєю матусею. 21 грудня моїй мамі виповнитися 60 років, а я не тільки не зможу її побачити, але не зможу їй сказати те, що я її дуже сильно люблю навіть по телефону.
І все за історію, яка трапилася 20 років тому, все змінилося в одну мить і назавжди. 1993 року мені було 16 років, я закінчувала 10 клас. Я росла спокійною дитиною, ростила мене одна мама, тато пішов з життя, коли мене ще не було. Мама все життя працювала в медицині, то лікарем на швидкій допомозі, то черговою в травматології. Вона тягнулася з останніх сил, як тільки могла, я допомагала їй, то в домі приберу, то речі виперу, весь город і господарство було на мені. Я дуже сильно була прив’язана до мами і ніколи не могла уявити, що в один день все змінитися.
З першого класу у мене була найкраща подружка, навіть більше ніж подружка, майже сестра. Ми ділилися з нею найпотаємнішим, що є в житті і по суті це була єдина людина, до якої моя мама без проблем могла мене відпустити навіть на пару днів з ночівлею.
Якось у вихідний день ми з Уляною були запрошені до студентського гуртожитку на святкування дня народження її однієї знайомої. Звичайно, ми погодилися, в гуртожитку нас зустріли радісними вигуками і гучною музикою. Серед всіх хлопців виділявся один, невисокого зросту, темноволосий. За весь вечір він так жодного разу не випив і не потанцював, а коли я зібралася йти додому, він зголосився мене проводити.
З Валерієм ми зустрічалися майже щодня, йому тоді було 19, він навчався в політехнічному університеті. Мені було дуже цікаво з ним. Ні, не подумайте, ми не дозволяли собі чогось поганого, просто ходили, гуляли, він читав мені вірші, малював мої портрети. Через місяць гулянь, я вирішила познайомити Валерія з мамою.
Спочатку їй Валерій дуже сподобався. Він приходив допомагати нам по господарству, але через пів року, все змінилося, мама вигнала Валерія, сказала, щоб вона його навіть поруч зі мною не бачила. Мені заборонила виходити гуляти, я не знала в чому справа, чому так змінився настрій у мами. Тоді я зрозуміла, що відчуваю до Валери щось більше, ніж дружба. Ми зустрічалися з ним потайки, я під приводом віддати Уляні конспект, бігла на побачення до Валери. Звичайно, Уляна була в курсі.
І в один такий день, коли ми сиділи з Валерієм на лавочці в парку, переді мною постала моя мама. Як зараз пам’ятаю, вона була в домашньому халаті з розпатланим волоссям. Поруч з моєю мамою стояла моя подружка, яка, як потім виявилося, і розповіла мамі про нас, прокинулося у неї почуття заздрості. Мама стояла, дивилася на мене, а по щоці бігла сльоза. Вона витерла сльози і сказала, що я її зрадила, що у неї немає більше дочки, розвернулася і пішла. Я пішла за нею, я не розуміла, за що вона образилася, я плакала, я просила її зупинитися, вона сіла в автобус і поїхала.
Через годину я приїхала додому, мама була вдома, але вона мені не відкрила двері. Я стукала, гукала, але мама була непохитна. Коли настала ніч, я не знала куди йти і прийшла до Валери, о першій годині ночі. Більше я додому не потрапила, мама викреслила мене зі свого життя. Так в один день я втратила двох найближчих людей.
Батьки Валерія прийняли мене як рідну, речами на перший час поділилася молодша сестра Валерія Настя. Любов Іванівна (мама Валери) говорила завжди: “Нічого, помиритись, мама трохи посердится, і зрозуміє, що не права”. Через тиждень я ходила до неї на роботу, але безуспішно.
Через 3 роки ми з Валерієм одружилися, я принесла мамі запрошення на весілля, але вона так і не прийшла. Через рік у мене народилася старша донечка, Даринка. Коли дочці було 4 роки, ми з нею гуляли в парку і побачила мою маму. Ми підійшли до неї, і я сказала “Мамо, подивися це ж твоя внучка”. Вона повернулася до мене, мило посміхнулася і сказала, що я помилилася.
– Вже майже 9 років пройшло, як в мене немає дочки, – сказала мама, розвернулась і пішла.
Через рік ми купили квартиру і переїхали в інший кінець міста, там народилася друга дочка Єва. Я влаштувалася на роботу, звичайно, були моменти, коли мені не вистачало мами. Я дуже часто телефонувала їй, вона піднімала слухавку, а я мовчала, мені головне було знати, що вона жива і здорова.
Але 5 років тому, вона тиждень не відповідала, я взяла відгул і помчала до мами. Вдома нікого, сусідка заспокоїла, сказала, що мама продала будинок і поїхала, не сказавши куди, просто поїхала. Сусідка дала номер телефону людей, які купили будинок, ті в свою чергу дозволили зайти і забрати речі, я взяла тільки фото альбом. І в той вечір 5 років тому я дізналася ще одну правду. Тоді ввечері, я з альбомом зайшла до свекрухи за Євою. Подивившись фотографії, вона змінилася в обличчі і розповіла мені цю історію.
Виявляється моя мама і свекруха дружили, разом вчилися в медичному інституті. Після закінчення, моя мама, пішла, працювати лікарем в тролейбусне депо, а свекруха в поліклініку. Через рік, мати мого чоловіка, вийшла заміж, і у неї народився маленький Валерій.
В цей час моя мама познайомилася з моїм батьком, слюсарем цього депо. Він був відомим ловеласом і бабієм. Якось на дні народженні, вже тепер моєї свекрухи, він познайомився з її сестрою. Тато почав гуляти з нею і в підсумку, залишив вагітною мою маму. Мама тоді сильно плакала, казала, що це подруга у всьому винна, що вона її ніколи не пробачить.
Дізнавшись правду, я звичайно зрозуміла свою матусю. Я уявила, що вона відчувала, але я не розумію, чому вона не сказала мені правду, чому вона так себе повела? В кінці цієї історії я хочу сказати: “Мамочка, моя хороша, я тебе дуже сильно люблю, вибач, що я побудувала своє щастя з сім’єю твого ворога!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
