Коли декілька разів невістка сватів на мене “нацьковувала”, то я якось собі з ними раду давала, бо люди вони прості і скромні. Але коли недавно приїхав на своїй “дев’ятці” Петро, її рідний брат, стосунки виясняти, я не стримала. Того ж дня всі вони, разом з моїм сином, вилетіли з будинку, як ті “шістки на повороті”. Теж мені, знайшла ким мене лякати в моїй же хаті.
Мене звати Неля. Я вже багато років живу в цьому селі, всяке бачила і чула. У мене характер прямий, але не злий. Роботу свою маю, а ще веду невеличке господарство: корівчину, десяток курей, сад і город. Син після весілля привів додому свою дружину Оксану.
На перший погляд звичайна дівчина, але швидко показала свій гострий язик і явне небажання допомагати. Казала, що посуд мити вона не зобов’язана, бо їй треба нігті берегти. На мої зауваження відмахувалася:
– Ой, Нелю Дмитрівно, досить, я зараз пишу тексти, це ж мій заробіток.
Я дивлюсь, а вона лежить собі на дивані з телефоном, жодного руху не зробить навіть, аби допомогти вечерю приготувати.
Свати мої, батьки Оксани, теж сільські люди. Живуть вони досить скромно, та, видно, з малими претензіями. Але невістка чомусь вирішила, що вона у мене вдома — справжня пані. Я зайнята зранку до вечора, бо треба і на роботу сходити, і біля корови упоратися. Мій син, хоч і допомагає, але коли я починаю скаржитись на Оксану, він мені:
– Мамо, помовчи, будь ласка. Зараз такі часи, люди живуть по-іншому.
Я терпіла, терпіла, аж поки не увірвався терпець. Зайшла якось у хату — кругом безлад, в холодильнику хоч шаром коти. Кажу:
– Оксано, ти ж тут живеш, то давай, дочко, хоч щось зроби, аби не соромно було!
А вона:
– Мені, Нелю Дмитрівно, ваші претензії не цікаві. Якщо щось не подобається — поговоріть з моїми батьками.
І слово за словом, викликала вона своїх маму й тата.
Приїжджають свати. Батько її, Богдан, такий собі дядько мовчазний, мати — Галя, жінка тиха, але коли за доньку береться, то може і завестися. Сідаємо ми на кухні. Галя почала:
– Нелю, як це ти з Оксаною розмовляєш? Ми чули, ти її примушуєш робити те, що вона не хоче. Може, ти перегинаєш палицю?
Я була вже на взводі, тому й кажу:
– Може, я перегинаю, а може, це ваша дочка зовсім не хоче нічого робити. Живе в мене — будь ласка, допо-мо-жи!
Отакі розмови траплялися кілька разів. Але останній випадок мене добряче дістав. Оксана викликала свого брата Петра, мовляв, ти, Петре, маєш поставити мою свекруху на місце, бо вона мені жити не дає. Примчав він своїм ходом на дев’ятці, зухвалий, почав розмахувати руками:
– Що ти на мою сестру бурчиш? Вона тобі що, наймичка? Захотіла — лягла відпочити!, – почав “тикати” мені Петро.
Я як почула той тон, кажу:
– Петре, говорити ми можемо, але без вересків у моїй хаті. Або заспокойся, або двері он там.
Він тільки сильніше завівся, навіть почав нібито до мене підходити з претензіями, а Оксана стоїть і під’юджує:
– От бачиш, він мене захищає, а ви, Нелю Дмитрівно, завжди злі і невдоволені!
Сина вдома не було, він на роботі затримався. Я тихо зібралася з думками, дочекалася вечора, коли син повернувся, і кажу всім:
– А тепер, любі мої, вихід ось за тими дверима. Раз так — збирайтеся, йдіть, де вам краще. Бо я в своїй хаті ворожнечі терпіти не буду.
Оксана аж в голос:
– Що? Ви нас виганяєте? В такий час, коли роботи обмаль, житло дороге?
А я:
– А ти що думала? Стільки разів своїх кликала, щоб мене лякати. Тут не кімната страху, це мій дім. На добрий час, шукайте де подітися.
Зібрали вони речі, всім табором виїхали, і син разом з ними. Я, звісно, плакала потім уночі, бо як би там не було, а син є син. Однак несправедливості терпіти не стала. Зараз, коли дзвонить, каже:
– Мам, розумію я, що ти права, але ж вона моя дружина…
Я тільки мовчу у слухавку. Не хочу лізти в їхні стосунки, поки вони не схаменуться.
Всі тепер дивляться на мене скоса — мовляв, навіщо було виганяти молодих? А я питаю себе: а що, це нормально, що в рідному домі тобою вертять, командують, кличуть братів налаштованих на конфлікт?
Отже, маю до вас такі запитання: як бути в такій ситуації, коли твій дім стає місцем постійних сварок і звинувачень? Чи варто мені знову впускати сина з невісткою, якщо вони не визнають своїх помилок? І чи правильно я вчинила, що, не витримавши зухвалої поведінки, виставила їх за двері?
Автор – Карамелька
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Передрук суворо заборонений!
