Коли Дем’ян вийшов зі своєї кімнати, то навіть не підійшов до мене, і не обійняв. А потім я почула, як Анна наголошувала йому, щоб він погано відносився до бабусі, бо я не приходжу їх бавити
Ми з чоловіком два роки тому “відгуляли” своє скромне весілля (в такому віці було не до гулянь). Як для мене, так і для Антона, це вже другий шлюб. У нас по дитині від попередніх стосунків, але дівчата вже дорослі, і мають свої сім’ї.
Антон має свою квартиру, але вирішили жити у мене. Так для обох було краще. Антон чудова людина, нічого не можу сказати. Я дуже щаслива, що в такому віці я зустріла достойного чоловіка, з яким проведу старість.
Поки моя дочка Анна не вийшла заміж, то жила в квартирі зі мною. У нас були дуже теплі та хороші стосунки. Але ось пів року тому вона стала мамою вдруге. Старшому моєму онуку Дем’янчику три рочки.
І ось Анна останнім часом мене вже замучила з проханням, щоб я їй допомагала з дітьми. Але річ в тім, що вона цей вільний час проводить з подругами – “кавує” одним словом.
Я тільки-тільки почала нормально жити. Я не хочу няньчитися з онуками, ще й такими маленькими. Але Анна цього не розуміє, і ображається на мене.
В неділю я вирішила провідати онуків. Принесла фрукти, цукерки, іграшки. Коли Дем’ян вийшов зі своєї кімнати, то навіть не підійшов до мене, і не обійняв. А потім я почула, як Анна наголошувала йому, щоб він погано відносився до бабусі, бо я не приходжу їх бавити.
Ну в мене слів нема… Чесно.
Невже я щось роблю погане?
Люди добрі, невже я не маю права на власне життя?
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
Передрук без посилання на ibilingua – заборонено!
