Коли Денис несміливо переступив поріг Олени, то відразу побачив, що в домі живе справжня господиня. – Роззувайся, в мене чисто. Мий руки і проходь на кухню. – Запах свіжого борщу так і заманював. – Я готувати обожнюю. В мене не так, як в твоєї Анни: хоч шаром в холодильнику коти. Та й ніколи їй готувати. Живе на орендованій, приходить пізно, ще й за фігурою треба стежити. У мене квартира своя. Батьки подарували. А недавно сказали, що й автівку подарують.
Анна і Олена подругами не були, але по-сусідськи іноді пили чай разом, зупинялися поговорити на сходовому майданчику, мили підлоги в коридорі до свят, прикрашали перила сходів свого поверху на Новий рік.
Ровесниці, були вони абсолютно різними: Анна – худа блондинка, тонка і легка, немов вітерець, вчилася на балерину, а Олена невисока дівчина з пишними формами, брюнетка з карими пекучими очима, домувальниця і кравчиня.
Як вдалося Анні підхопити такого залицяльника як красень і тихоня Денис – загадка. Анна сказала, що він побачив її на звітному студентському поданні в кінці року.
Денис працював працівником сцени у театрі, сором’язливий блакитноокий хлопець, тільки що відслужив в армії і приїхав із провінції шукати щастя в обласному місті. В театр його прилаштувала тітка, довгі роки працювала там костюмером.
Побачивши Анну в балетному костюмі з пишною сукнею, розшитою блискітками, струнку як статуетка з бабусиного серванта, Денис втратив дар мови. Вона стояла поруч за лаштунками, чекаючи свого виходу і з трепетом, хвилюючись. Її хвилювання передалося Денису, але він раптом звернувся до неї, ніби знав її давно:
– Не переживай, все вийде. Я за тебе кулаки тримати буду. – Денис показав Анні стиснуті кулаки. А вона, кивнувши йому, випурхнула на сцену з захопленим виразом обличчя, немов птах з клітки на довгоочікувану свободу.
Так вони познайомилися. Їх зустрічі проходили в театрі – було ще кілька виступів, після одного Денис наважився напроситися проводити Анну до будинку. Жила вона на першому поверсі старого будинку. Поруч з під’їздом була лавка.
Потім Денис приходив на зустрічі з Оленою на цю лавку, але вона часто спізнювалася: то репетиції, то додаткові заняття, то здача заліків. В один з вечорів Денис так само присів на лавку, але почав накрапати дощ. З під’їзду виглянула Олена:
– Гей, Ромео! Заходи погрітися. Анна веліла тобі дещо передати. Затримається вона.
Денис кивнув і увійшов до під’їзду. Олена затягла його в свою квартиру, і скинувши плащ, поспішила на кухню. У ніс вдарив аромат наваристого борщу. У Дениса аж звело шлунок. З обіду він нічого не їв. З кухні долинув голос Олени:
– Роззувайся, у мене чисто. І проходь, проходь. Склади компанію. Не люблю їсти одна. Не можу звикнути. Вже рік як живу самостійно, а їсти одній нудно… Давай борщу мого спробуй. Все одно тобі поспішати нікуди: Анна затримається, і надовго, швидше за все.
Денис скинув куртку і черевики. Він несміливо пішов на голос Олени і побачив її в великій кухні з високими вікнами і ошатними фіранками. Олена була в домашньому халаті з яскравими хвильками і перловими ґудзиками. Така домашня і цікава, яскрава і ніжна.
Бачачи на обличчі Дениса збентеження, Олена почервоніла і підвела його до умивальника, запропонувавши помити руки, а потім посадила за стіл, підсунувши до нього тарілку з борщем.
– Незручно, я тут вперше і відразу за стіл, – пробурмотів Денис, але із задоволенням взявся за ложку. А Олена сіла поруч і примудрялася і їсти, і говорити без угаву. Вона розповіла, що від Оленки заочно знає про Дениса, що вони в приятельських стосунках, і що у Олени все просто, можна не соромитися.
– І де це Анна таких красенів тільки знаходить? – сміялась Олена, накладаючи на тарілку Дениса гірку картопляного пюре і пару котлет. – Ну, всі хлопці у неї – як на картинці. Вона, ясна річ, на сцені, артистка, вся в блискітках, примітна, всім подобається. Шанувальників буде – хоч відбавляй. А я ось – домашня. Навпаки. Олена крадькома глянула на Дениса.
А хлопець не міг відірватися від котлет Олени, до того вони були смачні. Дівчина помітила це.
– Що? Подобаються? Я готувати обожнюю. Це у мене від матері. Робота – роботою, а щоб вдома завжди було зварено. І не аби як. А смачно, щоб у роті тануло… Я хоч і живу одна, а холодильник у мене порожнім не буває.
В знак своєї правоти, Олена відкрила дверцята значного холодильника. Полки ломилися від овочів, фруктів, молочного та всякої живності.
Денис ніколи не бачив такого достатку. У його домі завжди було скромно. Батьки працювали, але на невеликі зарплати багато не накупиш. Жили від зарплати до зарплати, не голодували, але й не шикували.
Олена продовжувала:
– У Ані, мабуть, хоч шаром в холодильнику коти. Адже вона квартиру орендує, дома тільки ввечері. Та й ніколи їй. І фігуру треба підтримувати. А у мене квартира ця – своя. Я осіла людина. Батькам, звичайно, дякую. Тато – директор колгоспу. Ось і купили мені на повноліття квартиру. Поки одиничка, а як заміж вийду – обіцяли побільше поміняти.
Денису стало ніяково. Ніби як він тут на оглядинах нареченої сидить. Але через повагу за гостинність, він кивав і слухав, і раптом згадав про Анну.
– Так що Анна передати хотіла?
– А? Анна? – розчаровано протягнула Олена, – вона повернулася до підвіконня і взяла звідти записку, простягнувши її Денису.
– Швидше за все тобі чекати вже її не варто. Допізна затримається в училищі. Може, що їй передати?
Денис прочитав записку, кивнув на знак згоди і став збиратися йти.
– Передай, будь ласка, що завтра і післязавтра я прийти теж не зможу – вечірні спектаклі у нас в театрі. Тепер відвідаю її в той же час в понеділок. А тобі дякую величезне за вечерю, та ще й з борщем. Я давно так не об’їдався. Смакота…
Олена засяяла. Провівши до дверей Дениса, вона посміхнулася йому, виблискуючи білосніжними зубами і по-родинному помахала рукою.
Анна останні дні була дуже зайнята. У Дениса теж в театрі було велике навантаження – йшли концерти і спектаклі один за іншим. Денис не прийшов на лавку ні в призначений ним день, ні пізніше.
Нарешті, йому вдалося заскочити днем на великій перерві до Анни, щоб побачити її. Біля вбиральні він побачив її поруч з компанією струнких красенів – хлопців з її курсу. Денис навіть не наважився підійти, щоб не заважати їхній розмові. А молоді люди сміялися, щось обговорювали і жестами показували якісь рухи зі світу танцю.
“Так, – подумав Денис, спостерігаючи за Анною, – у такої красуні завжди будуть шанувальники. Її світ – сцена, музика, свято. А чи буде там місце для мене? І хто я такий для неї? Подай, піднеси, зміцни декорацію… А що потім?”
Він зітхнув і вийшов з будівлі училища. Але через пару днів все ж знову вирішив прийти на лавку. Сутеніло, коли він подзвонив Анні в двері. Йому не відкрили. Ймовірно, Анна, як завжди була зайнята на репетиціях. Прийде втомлена, змучена – тільки відпочивати. Не до нього…
Тут двері під’їзду прочинилися і висунулася Олена.
– Денисе, ти? Анна сьогодні буде пізніше. Може зайдеш? Кави зварю. У мене пиріг в духовці. З капустою. Забігай на пів годинки. Посидиш і підеш.
– Як ти мене побачила? – запитав Денис.
– Так у мене вікна на цю лавку дивляться. Я всіх бачу: хто приходить, хто йде. Навіть коли за шиттям сиджу – всіх бачу. Сумно самій, ось і дивлюся, а ще музику слухаю. Ти яку любиш?
Олена поставила чайник на газ, стала молоти каву. Денис сидів у знайомої затишній кухні і насолоджувався ароматом кави, а Олена раділа гостю і не приховувала цього.
– Ти можеш мені допомогти, Денисе?
– В чому справа?
– Мені тут мої невгамовні матуся і татусь подарунок вирішили зробити, а я ось відмовитися не можу. Уявляєш, машину хочуть підібрати. Щоб я до них в селище частіше їздила. А вони ж звідти всякої живності вічно надают: і тушонки домашньої, і яєць, і банок всяких… Кажуть, вибирай, дочко, собі автівку. А хіба я в них розумію? Мені порадник потрібен. Що б ти собі взяв?
Денис зніяковів. Він був захоплений зненацька. Став щось бурмотіти про марки машин, двигуни, і нарешті, сказав, що йому треба подумати і порадитися з дядьком. Той був спец куди серйозніше, ніж Денис. Олена зварила кави, вийняла пиріг з духовки, поставила на стіл пляшку.
– Я зовсім не п’ю, Олено, дякую. І так на утриманні вже у тебе.
Олена засміялася:
– А я що – п’ю? Це так. Ще з Нового року залишилося. Пити-то мені ні з ким. Давай, до кави. А пирогом закусимо.
Вона розлила по чарках. Чи то після випитого, чи то гаряча кава дала про себе знати, але Денис швидко захмелів, а Олена все підливала і підливала, розповідаючи смішні історії з її сільської юності і дитинства. Нарешті, вони стали танцювати під музику в напівтемній кімнаті. Голови кружляли. А потім Денис залишився ночувати…
Під ранок в квартирі пролунав дзвінок. Олена задріботала до дверей, на ходу застібаючи халат і надягаючи тапки. Денис спішно по-армійському одягався, швидко глянувши на годинник. Він ледь не проспав на роботу.
У передпокої Олена обіймала матір. Батько ставив важкі сумки і кивав дочці. Раптом батьки побачили Дениса, який хотів вже йти і привітавшись, став взуватися.
Кілька миттєвостей мовчання. Нарешті, мати запитала:
– Олено, хто це? Ти нам нічого не говорила. Донечко.
Батько Олени зблід.
– Мамо, тату, це Денис. У нас з ним все серйозно. Правда, Денисе? – Олена притулилася до плеча хлопця.
– Правда, – ледь чутно сказав Денис. – Тільки ось я на роботу, здається, спізнююся…
Олена поцілувала Дениса при батьках і сказавши: “Біжи, ввечері чекаю”, випустила з дверей.
Весілля Денис і Олена грали вже через два місяці. Олена раділа своєму щастю. Анні нічого пояснювати не стала.
– Ти вже вибач, на весілля запрошувати не буду. Сама розумієш… Ти ще собі хлопця знайдеш. А я свого тепер нікому не віддам.
Анна тільки посміхнулася. Незабаром вона з’їхала з квартири – ближче до училища знайшла кімнату в комуналці.
На весілля молодим батьки Олені подарували машину. А як тільки з’явиться первісток, обіцяли квартиру просторіше. Дочка-то єдина…
А Денис майже і не згадував Анну – яскравого метелика театру в блискучих сукнях… Олена зайняла все його життя. Вона була прекрасною господинею, чуйною люблячою дружиною, доброю матір’ю їх дітям…
Згадуючи їх знайомство, Олена завжди говорила, що полюбила чоловіка з першого погляду, а Денис не бентежачись відповідав, що оцінив її з першої ложки борщу. І сміявся. Але лише тільки потім він переконався, що і в іншому вона – повненька, миловидна, жіночна і ніжна, – і є для нього – сама, сама, сама…
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
