fbpx
життєві історії
Коли діти розбіглися, я продала свою трикімнатну квартиру, купила однокімнатну, а решту грошей порівну розділила між дочкою та сином. На перший внесок по іпотеці їм хватило. Я працювала до старості, щоб хоч якоюсь копійкою їм допомогти. Надіялась, що колись і від них отримаю щось хороше. Заміж я вдруге так і не вийшла. Жила дітьми. І ось я скоро святкуватиму свій вісімдесятий ювілей

Коли діти розбіглися, я продала свою трикімнатну квартиру, купила однокімнатну, а решту грошей порівну розділила між дочкою та сином. На перший внесок по іпотеці їм хватило. Я працювала до старості, щоб хоч якоюсь копійкою їм допомогти. Надіялась, що колись і від них отримаю щось хороше. Заміж я вдруге так і не вийшла. Жила дітьми. І ось я скоро святкуватиму свій вісімдесятий ювілей.

Орися жила заради дітей. Все, що в неї було, віддавала без залишку улюбленій дочці та ненаглядному синові. А про себе давно забула. Не мала часу ні на особисте життя, ні на турботу про власне здоров’я. Навіть із подругами перестала бачитися, як тільки на світ з’явилася перша дитина.

Знайомі та родичі попереджали Орисю, що не можна своє життя повністю присвячувати материнству. Говорили, що треба й про себе дбати, відпочивати як мінімум. Але вона нікого не слухала і вважала, що бути ідеальною матір’ю – її священна місія.

Йшла на роботу о сьомій ранку, а прокидалася о шостій, щоб встигнути приготувати сніданок для дітей та перекуси до школи. Поки варився суп, нарізала ковбасу та сир на бутерброди. Будила своїх ненаглядних і вилітала з дому. Приходила ввечері ближче до п’ятої і знову бігала по кухні. А потім забирала сина з дочкою з групи продовженого дня, годувала та розпитувала, як минув їхній день.

Якщо вистачало часу, намагалася допомогти із виконанням домашнього завдання. А на вісім знову бігла заробляти гроші. У першій половині дня вона працювала у хлібному магазині, а в другій – кухарем у сусідньому ресторані. Втомлювалася дуже сильно, мало спала. Але знаходила сили працювати майже без вихідних, щоб забезпечувати сім’ю.

Було прикро, що чоловік її так не любив, як нову родину, але часу думати про це не було.

Чоловік Орисі пішов від них відразу після появи на світ другої дитини. Степан знайшов собі нову дружину, а про колишню швидко забув. Його не хвилювало те, що треба дбати про дітей. Спочатку, звичайно, виділяв раз на пів року скромну суму на кишенькові витрати. Але щойно його нова дружина сповістила чудову звістку, навіть жодного разу не бачився із сином та донькою. І що дивно – став порядним сім’янином.

Степан збудував будинок, купив автомобіль, возить регулярно нову сім’ю відпочивати за кордон.

У першому шлюбі він тільки й сидів на дивані з “пінним”. І Орисі доводилося дбати про ще одну “дитину”. Тож вона не довго сумувала, коли чоловік пішов.

Працювала не покладаючи рук, щоб діти мали хороше майбутнє. Обох добре виховала, син вступив до столичного університету, а донька закінчила престижний коледж і вийшла заміж. Трикімнатну квартиру Орися продала, купила собі маленьку однокімнатну квартиру на околиці міста. А гроші, що залишилися, поділила порівну між дітьми. Придбати їм по квартирі вона не могла, але зробила перший внесок за іпотеку.

Сусіди дивувалися, як вона завжди все встигає. Орися працювала до старості. У вихідні няньчила онуків, а в будні вечорами в’язала для них шкарпетки та светри. І це ще при тому, що вона клопотала у невеличкому городі біля  будинку. Дуже хотіла, щоб діти та онуки не купували овочі у супермаркеті, а брали її домашні. З любов’ю вирощувала продукти та все роздавала передачами

Про самотню старість жінка навіть не думала. У неї ж є двоє прекрасних дітей та двоє улюблених онуків! Заради них Орися працювала, доки могла пересуватися без палички. А коли таки звільнилася, почала в’язати не лише для рідних, а й на продаж. Вранці мерзла на центральному ринку і продавала свої вироби. До неї ходили натовпами, щоб купити теплі дрібниці для себе та дітей. Шкарпетки, шапки, шарфи та жилети розкуповували, як гарячі пиріжки.

Але незабаром, через самопочуття, довелося відмовитись і від в’язання. “Дзвіночки”нездужання були ще раніше, але тоді вона не надавала цьому особливого значення. А ось у старості все загострилося. Бувало, вийде у двір з паличкою, ледве походить п’ять хвилин і більше не може. Поверталася до квартири і сиділа в обіймах із котом. Читати вона вже не могла, а телевізора у неї ніколи і не було.

Орися все чекала, що діти приїдуть її провідати, привезуть онуків. Але ті, певне, мали свої турботи. Спочатку з’являлися кілька разів на рік після свят, а потім взагалі перестали навідуватися до матері. Так старенька залишилася зовсім самотньою. Їй навіть не було кому зателефонувати, адже діти були надто зайнятими. А онуки не особливо турбувалися про те, як там живе їхня бабуся. Так і доживала Орися свої дні в чотирьох стінах та важкій самоті.

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua