fbpx
життєві історії
Коли діти вирішили оформити іпотеку, я їх підтримала, навіть сказала, що буду більше допомагати. Та через пів року син мені зателефонував з пропозицією, яка зовсім не тішить. – Мам, Леся хоче вийти на роботу. Грошей, щоб платити не хватає, а з Устимом прийдеться тобі сидіти, він же твій онук! – Я до всього була готова. Мені всього 57, і я тільки-тільки почала нормально жити. – Якщо ти не погоджуєшся, ми переїжджаємо до тебе, а цю здаємо орендарям

Коли діти вирішили оформити іпотеку, я їх підтримала, навіть сказала, що буду більше допомагати. Та через пів року син мені зателефонував з пропозицією, яка зовсім не тішить. – Мам, Леся хоче вийти на роботу. Грошей, щоб платити не хватає, а з Устимом прийдеться тобі сидіти, він же твій онук! – Я до всього була готова. Мені всього 57, і я тільки-тільки почала нормально жити. – Якщо ти не погоджуєшся, ми переїжджаємо до тебе, а цю здаємо орендарям.

Якщо чесно, то я просто не встигла насолодиться своєю молодістю, а потім і дорослим життям. Думала, що вже коли стану жіночкою у віці, то нарешті заживу нормально. Заміж вийшла рано, в 21 у мене на руках вже був синочок. З чоловіком жили, як і всі – в гуртожитку, але робили все можливе, щоб звідти вибратися і жити як нормальні люди в своїй оселі зі зручностями. На це нам знадобилося аж цілих 10 років.

І ось я думала, ну нарешті, в 31 рік я заживу з чоловіком щасливо, тим більше, що синові вже було 10, стільки уваги не вимагав, як вимагає немовля. Але ні, сталося непоправне. Не стало мого чоловіка. В 31 рік я залишилася без чоловіка. Горе, печаль, сльози. Через два роки тільки прийшла в себе, вирішила, що треба жити далі.

Влаштувалася на нову роботу, вдома зробила ремонт, для сина купувала все найкраще, життя почало бити новим струмком. Потім оплатила синові престижний університет, вивчила його. Словом, дала йому все, що тільки могла.

Заміж так і не вийшла більше. Не змогла я більше нікого так само сильно полюбити, як свого Василя. А коли син одружився і став жити з дружиною своєю в орендованій квартирі, вирішила, що буду жити для себе. Ну як, допомагати, звичайно, дітям, а й себе не обділяти увагою.

Мені було 57, коли народився онук. Тоді син з невісткою вирішили взяти іпотеку, щоб жити в своїй оселі. Я сказала, що буду допомагати, чим зможу. Начебто нормально жили. Але ось онукові уже півтора роки. Якось син прийшов до мене і мало не ультиматум поставив, що я повинна піти зі своєї роботи і сидіти з онуком.

Річ у тім, його зарплати однієї не вистачає, щоб їм трьом жити і платити кредит. Тому невістка піде на роботу. Ну а онука немає з ким залишити. Якщо я не погоджуся, то вони приїдуть жити до мене в квартиру, а свою здавати будуть і за ці гроші оплачувати іпотеку. Я була не в собі, адже я ж допомагала чим могла. Тепер виходить, що я знову зобов’язана “дарувати” своє життя.

Запропонувала варіант, що буду давати їм пів зарплати, щоб няню собі найняли, але вони мені кажуть, що цього мало. Я в повній розпачі, сказала синові, що не хочу кидати роботу, хочу пожити хоч трохи для себе. Він пішов, слухавку не бере від мене.

Я тільки почала нормально жити і ось як все вийшло тепер. Що ж мені робити?

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!