Коли Дмитро повернувся зі школи, я була на кухні і варила пельмені. Не привітавшись, він буркнув через плече: “Буде щось смачненьке?” Одразу ж скажу, що Діма, син Юри від іншої жінки. Ми на той час вже були з ним в шлюбі. В нього була “захопленість”, яка і привела до появи дитинки. Але ця жінка відмовилася від немовляти, і я погодилася взяти Дмитрика в свою сім’ю
Коли Дмитро повернувся зі школи, я ледве встигла переодягнутися і помити руки після роботи. Я була на кухні і вирішила зварити пельмені, що були в морозильній камері. Не привітавшись, Діма буркнув через плече: Буде щось смачненьке? Я відповіла, що сама тільки прийшла з роботи і зараз щось приготую. “І чим ти тільки займалася?” — насупивши брови, запитав син. Я в той момент промовчала.
Вхідні двері квартири знову відчинилися. Додому повернувся чоловік. Так само, як і син, він кинув свої речі в передпокої і миттю помчав на кухню. “Що будемо їсти?” — з такою самою інтонацією, як і Діма, спитав Юра. “Бачиш, ця ще нічого не встигла приготувати. Треба буде почекати”, – відповів батькові Діма.
Я обернулася. – Як ти мене назвав? — Моєму подиву не було меж, коли ці грубі стосунки в нашій сім’ї стали нормою. Коли настав той момент, що я з матері та дружини перетворилася на “цю”? Чим я заслужила на таке ставлення?
Я все своє життя жила заради сім’ї. Прощала походеньки чоловіка “наліво”, витівки сина. Працювала на знос, все робила по квартирі сама. Навіть виховала Дмитра як рідного.
Насправді Діма, син Юри від іншої жінки. Ми на той час вже були з ним в шлюбі. В нього була “захопленість”, яка і привела до появи дитинки. Але ця жінка відмовилася від немовляти, і я погодилася взяти Дмитрика в сім’ю. Сама я не могла мати дітей.
Та й до заміжжя моє життя не складалося гладко. Батьки покинули мене ще в ранньому дитинстві, залишивши на дідуся з бабусею. Жити в їхньому коханні та увазі було щастям для мене, а їхній шлюб завжди був для мене прикладом. Бабуся була чудовою господинею, а дідусь заробляв гроші для сім’ї. Я з дідусем тільки прокидалися вранці, а бабуся з сяючим виглядом уже приготувала сніданок та прибрала на кухні. Дідусь цілував дружину в щоку і нахвалював її страви.
Як же намагалася я бути схожою на бабусю! Також готувала щодня, підтримувала лад у будинку. Але, на відміну від бабусі, ще й працювала щодня. Жертвуючи своїм особистим часом і комфортом, я розчинялася в сім’ї , яка мене не цінувала.
Коли дідуся не стало, він заповів мені свою квартиру та трохи грошей. Житло здавали подобово, це був додатковий заробіток. Усі гроші я витрачала на сім’ю, не залишаючи жодної копійки на свої потреби.
Погані стосунки в сім’ї – це ще півбіди. Але повернемося на кухню, де зі сльозами на очах я стояла, а син з усмішкою на обличчі називав мене “цією” .
– Як ти мене назвав? – перепитала я Дмитра.
– Ти мені ніхто! Ти не моя рідна мати! Тато мені все розповів, — вигукнув Дмитро.
Я мовчки накрила на стіл. А сама пішла у ванну. Вмилася холодною водою і цілу годину сиділа на підлозі, розмірковувала над своїм минулим і боялася заглядати у майбутнє. Коли чоловіки поїли, повернулася на кухню. Брудні тарілки так і стояли на столі, на підлозі валялася шкірка від ковбаси… “Хоч би додумалися прибрати за собою!” – подумала в той момент я.
Я зазирнула у холодильник у пошуках свого кефіру. Цілий вечір я нічого не їла, готувала для сім’ї, а суперечка взагалі перебила апетит. Але чоловік, певне, випив мій кефір. Він завжди так робив, коли хотів мене вивезти з себе.
Наступного дня я, як завжди, зібралася і пішла на роботу. Пів дня я сиділа за документами, не підіймаючи голови. А потім мене викликали до начальниці. Там я і дала волю своїм емоціям, розплакавшись прямо перед Ларисою Іванівною. Та виявилася жінкою жалісливою і вирішила допомогти мені вийти з цієї заплутаної ситуації.
Спочатку мене відправили у відрядження до іншої області. Своїм хлопцям я нічого не сказала. Зміна обстановки допомогла образам вщухнути. А незабаром зателефонувала чоловікові, щоби зібрав мої речі. Я поверталася в дідусеву квартиру. Я більше не могла дозволити такого неповажного ставлення до себе. Віддаючи все без залишку рідним, я втратила себе. Але знов знайшла надію на щасливе майбутнє.
Незабаром моє життя налагодилося. Я зустріла людину, яка ставиться до мене так, як я на те заслуговую. Дмитро із сльозами на очах просив мене про прощення. А чоловік… Знайшов собі іншу і живе з нею. Тільки вона вже не готує і не доглядає його так, як свого часу робила я…
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
