fbpx
життєві історії
Коли до мами зателефонували, я випадково стала заручником їх бесіди. Це був батько, який тільки те й говорив, що ми дармоїди, сидимо в них на шиї, що коли я зроблю ремонт, буду вимагати спадщини, що вже думаю, куди свою люльку для дитини притулити, що його це дратує, що потрібно мене попросити з’їхати. Але те, що йому відповіла мама, мене ще більше здивувало

Я б ніколи так не вчинила з власною дитиною, але Бог їм суддя. Важко це усвідомлювати, але в батьках я справді розчарувалася. Як я народилася, вони мене віддали бабусі на виховання, бо були ще зовсім молоді, вирішили що так буде краще. Допомагали так, по дрібницях. Час від часу давали гроші.

У мене почались проблеми зі слухом, мама мені зробила операцію, чим врятувала мене. Це єдине, за що я їй вдячна. А так ні з освітою не допомогли, по суті, ні з чим. Батько частенько заглядав в чарку. Йому було не до мене.

Одного разу доля звела мене з Русланом, майбутнім моїм чоловіком. Стали жити разом, я завагітніла. В цей час я злякалася, бо було нам дуже скрутно. Грошей ні на що не вистачало. Та чоловік підбадьорював мене і стало якось легше, та не на довго.

Жити ніде, як виявилося. Батьки мені сказали, що у них в одній з квартир можна жити, але я не люблю залежати від когось. Сказала, що не буду їх навантажувати своїми проблемами, просто попросила, щоб мені дали три-чотири роки, щоб ми прискладали з Русланом на своє житло.

Вони натомість попросили зробити там хороший ремонт. Ясна річ, що на цей ремонт багато грошей піде. Все, що у нас є, вже дешевше квартиру орендувати. Я батькам про це сказала. А вони заспокоїли, відповівши, що вони допоможуть, якщо що, все буде добре.

Коли до мами зателефонували, я випадково стала заручником їх бесіди. Це був батько, який тільки те й говорив, що ми дармоїди, сидимо в них на шиї, що коли я зроблю ремонт, буду вимагати спадщини, що вже думаю, куди свою люльку для дитини притулити, що його це дратує, що потрібно мене попросити з’їхати.

Але те, що йому відповіла мама, мене ще більше здивувало.

– Нехай зроблять ремонт, а потім ти переїдеш, вони з тобою не зможуть ужитися, і з’їдуть самі. Бо як ми інакше їх “попросимо”?

Мене ця розмова здивувала. Я навіть в думці не прокручувала такий план зі спадщиною. Так виходить, що батьки просто вирішили нажитися на мені, точніше на дорогому ремонті.

Коли я розказала про все почуте Руслану, він сказав, що ноги нашої в цій квартирі не буде.

Вже пів року, як ми живемо на орендованій квартирі. Через два місяці на світ з’явиться наш синочок.

Мама з татом приїжджали декілька разів, і то, коли Руслана не було дома. Вони кажуть, що я все не так зрозуміла, але я по їх обличчях бачу, що саме цього вони й хотіли.

Ну як так можуть зробити рідні батьки? Я завжди відчувала їх НЕ любов, а тепер і взагалі хочу, щоб вони зникли з нашого з Русланом життя.

Справимось і без їх допомоги. Лиш би здорові всі були!

Передрук без гіперпосилання на ibilingua суворо заборонений!

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page

facebook