Одного разу я прочитала на теренах інтернету: Ну ось сталося: Ви стали мамою. Але і у вас є мама. Як би не складалися ваші відносини раніше, тепер вони зміняться. Є навіть таке тлумачення, що ми починаємо розуміти наших батьків лише тоді, коли самі стаємо батьками.
Цікаво, як змінилися ваші стосунки з батьками після того, як ви взяли на руки своє чадо?
Я мамою ніколи не була, не змогла… але можу сказати твердо і впевнено, що дуже люблю свою маму і багато за що їй вдячна. Ми ніколи не були близькі. Коли у важкі часи не було грошей, щоб дитині купити “булочку”, вона подалась на заробітки в Херсон.
Пам’ятаю, як часто докоряла їй за це, але коли подорослішала повністю її зрозуміла. І зараз ми сваримось… частенько злюсь коли вона телефонує по 15 разів на день і питає шо в мене нового… дуже сильно її люблю і скучаю за нею, за батьком, але сказати про це їй не можу.
Коли вони приїжджали і відпустку, пам’ятаю як чекала того дня коли вони поїдуть назад додому, просто звикла жити одна. І ось настав той день, коли вони поїхали, при них навіть сльози не проронила, але як тільки сіла в машину почала ридати наче мала дитина, яка загубилась у центрі величезного мегаполісу.
Навіть зараз сижу і плачу, я так за ними сумую, але сказати це їм не можу… от така я погана дитина…
Але мене так виховали. Я не пам’ятаю щоб хоч раз мені мама сказала, що мене любить. Все, що вона могла зробити, так це погладити по голівці і поцілувати. Я розумію, це і був прояв її почуттів, але… Я ніколи не жалілася…
Цінуйте батьків, вони дали вам життя, вони піклувались про вас поки вам це було потрібно, до поки ви не вступили в самостійне життя і відкинули їх на задній план.
Знаю точно, що батькам не хватає своїх вже дорослих дітей, можливо саме тому вони і втручаються “забагато” в наше життя, а нас це злить.
Ми діти, поки живі наші батьки!
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook