Коли до нас на Волинь в Ковель переїхали наші рідні з Одещини, я завчасно сховала всі гроші під старим ліжком, не підозрюючи, на що здатні родичі. Та розповім цю історію детально.
Я мрію про будинок із того моменту, як я вийшла заміж. І тільки зараз, коли мені виповнити 55, я нарешті зважилася!
Я вийшла за Степана досить рано, коли про своє житло і думати було безглуздо. Жили із чоловіком у його матері довгих 15 років.
У нас з’явилися двоє прекрасних синів. Мені хотілося кращого життя для них, тому я вирішила, що коли вони підростуть, я поїду на заробітки до Італії.
Із країною довго думати не довелося. В Італії маю тітку, вона мене на роботу і влаштувала потім. Коли я повідомила про свої плани Степану, він лише пальцем біля скроні покрутив. Сам він на таке ніколи не пішов би. А я вирішила ризикнути.
Усі зароблені гроші я відкладала. Постійно на всьому заощаджувала, відмовляла собі, думала про майбутнє своєї родини. Додому відправляла лише невеликі передачі. Знаю, що моїм було несолодко. Але мій чоловік непогано заробляв, родина не бідувала.
Сини виросли і одружилися. А я нарешті змогла витратити свої заощадження, щоби купити кожному з них по квартирі. Я відчувала, що всі ці роки працювала не дарма.
Я повернулася за рік до того, як в Україні все це почалося. На той момент моя свекруха пішла на той світ. А нещодавно не стало мого чоловіка.
Мені стало так гірко, адже ми практично не бачилися весь цей час. Ось таке вийшло спільне життя… Але сини кажуть, що останнім часом він часто бачився з якоюсь дамою. Я Степана не звинувачую, стільки років без жінки жити… Нехай земля йому буде пухом! Я теж в Італії не була святою…
Отже, я повернулася додому і одразу ж продала квартиру, в якій жила стільки років із чоловіком та свекрухою. Сумні спогади пов’язують мене з нею. Адже матір чоловіка я не любила. Вона була вимогливою жінкою, постійно давала непрохані поради, критикувала мене.
Та й мрію я про будинок за містом з того моменту, як вийшла заміж. І тільки зараз, коли мені виповнилося 55, я нарешті зважилася! На радостях розповіла про все своїм синам. А ось невістки цієї новини не зраділи. Почали обурюватися, мовляв, навіщо мені потрібен цілий заміський будинок.
А мені так прикро стало. Я так багато років працювала як ломовий кінь, і майже все пішло на житло, в якому вони самі й живуть. А тепер я вирішила пожити для себе. І навіть це не можу зробити? Це просто несправедливо.
Словом, я своїх слухати не стала. Зняла всі гроші, що в мене були, і сховала їх у старому ліжку своєї мами в селі. Поки що тимчасово живу в неї.
Одному лише молодшому сину, який з родиною недавно переїхав до нас з Оденщини і живуть разом зі мною, по секрету сказала. А раптом що станеться завчасно?
Отож краще б не говорила! Минулого тижня я вирішила влаштувати сімейний вечір. Покликала до села до мами всю родину. Син старший з Луцька приїхав теж з дружиною, а я приготувала святкову вечерю. Мама в мене вже старенька, але теж допомагала на кухні.
І все було просто чудово, якби не одне але. Я вже підшукую варіанти заміського будиночка. Мені багато не потрібно, ділянку маленька хочу. Зустрілася з рієлтором, домовились про перегляд кількох варіантів. Звісно, за це теж треба платити. У наш час безкоштовний сир тільки в мишоловці.
Ну, я й полізла під ліжко взяти грошей. Дивлюся, а там все якось не так лежить, ніби чогось не вистачає.
Починаю перераховувати та розумію, що сума не та! Про те, що я заховала там гроші, знав тільки мій молодший син Яків. Я навіть своїй мамі не говорила про це! Та вона б і не запам’ятала – їй 84 роки!
Тепер не знаю, що робити. Невже Яша син сказав невістці Наталці, а та вирішила по-тихому привласнити собі трохи грошенят?
Я навіть не уявляю, як мені тепер про це із сином говорити. Просто нечувано і розумом незбагненно! Я в такій розгубленості, що хоч сідай та плач. Як же бути?
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото ілюстративне, спеціально для Ibilingua.com.
