Коли два місяці тому раптово не стало моєї мами, свекруха зателефонувала Валері і сказала, щоб сидів дома з донькою, а замість нього попрощатися піде вона. – Тобі ще не варто на таке дивитися! – Я була впевнена, що чоловік мене підтримає в такий день, але я помилилася. Відразу ж згадалася наша перша зустріч з Вірою Гаврилівною. Я ж не думала, що наслідки можуть бути настільки колосальні.
Ми з Валерієм познайомилися ще в університеті. Він на три роки від мене старший.
Ми не спішили з одруженням, але після того, як я закінчила навчання і пішла на роботу, ми вирішили, що пора жити разом. З моїми батьками Валера знайомитися не спішив, а ось познайомити з своїми була справа свята.
Я ж на початку не розуміла, що й до чого.
Віра Гаврилівна привела на світ Валеру в 35 років. Він єдина дитина у своїх батьків. Мені було відразу ж зрозуміло, чому вони над ним так трясуться.
Коли ми сіли за стіл, то Віра Гаврилівна побачила, що забула про хліб.
Валера ж підскочив зі стільця, але та його акуратно рукою посадила назад.
– Знаю я тебе, що щось з пальцями зробиш!
Чесне слово, я подумала в той момент, що це якийсь жарт. Ну як чоловік в двадцять п’ять років не має права хліба нарізати? Бо він може поранитися…
Потім було продовження.
– Валерію, йди трішки полежи, відпочинь. Я знаю, як ти трудишся на роботі, щоб копійку заробити. Головне, щоб ніхто тими грошима не тринькав, – сказала моя майбутня свекруха і подивилася на мене.
Дивина та й годі. Я взагалі також працюю. Але щось пояснювати жінці, яку вперше бачу, я не стала.
Словом, таких “сюсюкань” була ціла купа, навіть соромно писати. Я думаю, якби вона могла, то і б рота серветкою витирала йому.
Мене це не відлякало, оскільки я відразу сказала Валері, що жити ми будемо окремо, і бажано подалі від моїх і його батьків.
Валера погодився.
Згодом ми влаштували скромне весілля і стали жити в квартирі, яку взяли в іпотеку. Через рік після весілля в нас народилася донечка. Я поринула у вихованні. Чоловік працював, гроші були. Все ніби й добре. Навіть свекруха мене не чіпала різними порадами.
Але вона не переставала надзвонювати сину, і розпитувати про все його. Кожного ранку вона надсилає йому якісь відкритки зі змістом: Гарного дня, котик! Нехай все вдається! Ти мій золотий!
Погодьтесь, це трохи дивно звучить. Але я мовчала. Свекруха рекомендувала йому, які штани купляти, кофту. Навіть в техніку “пхалася”.
– Для чого вам такий великий телевізор? Він же пів стіни займає!
Деколи Валера її слухав, деколи просто хитав головою і робив своє. Але те, що сталося два місяці тому досі не дає мені спокою.
Пішла з життя моя мама. Це було для нас всіх великою втратою. Все сталося раптово, вона була здорова і ніколи ні на що не скаржилася. Царство небесне…
І ось в день прощання з мамою, свекруха зателефонувала Валері, щоб той з дочкою залишався дома. Замість нього з моєю мамою попрощатися піде вона.
– Тобі не варто ще на таке дивитися!, – аргументувала вона свою думку.
Я ж думала, що Валера їй заперечить, як не як, а це його теща, а він взяв і прийняв її рекомендацію.
Замість того, щоб мене і мою родину підтримати в такий важкий момент, він просидів дома з нашою дочкою. І це при тому, що з Кірою було кому посидіти в разі чого…
Він просто пішов на поводу у своєї мами. І якщо на попередні “казуси” я закривала очі, то тут не стрималася.
Я вже сказала чоловіку, якщо він не буде мати власної голови на плечах, то нас чекає розлучення!
Хіба я не права? Що скажете з цього приводу? Такі “синки” з часом змінюються? Стають дорослішими?
Автор – Наталя У
Передрук заборонено!
Фото ілюстративне спеціально для ibilingua
