Коли Георгій полинув на небо, я майже не відчула нічого. Тобто ні, відчула. Видихнула. Для мене шлюб був тісними оковами.
Жили, дітей ростили, старість планували-зустрічали. А потім георгія не стало, і я з подивом усвідомила, що ніколи раніше нормально не жила.
Мені 69 років. Відтужила я «положене» за чоловіком і стала вільною. Ніхто не контролює, не зобов’язує вчасно готувати, зникло з мого життя “подай-прибери”. Ніхто не вказує, що я щось роблю чи кажу не так. Що до мене приходять подруги. Що теревенимо з сусідкою про одне і те ж саме годинами чи з дочкою по телефону говоримо-не наговоримося. Мені не просто зізнатися, але так добре і спокійно, як зараз, я ніколи не жила і не почувала себе настільки гармонійно.
Нехай моєму Жорі буде добре там, де він зараз є, дуже цього хочу і бажаю вірю, що так і є. А я хоч відпочину. Від його причіпок. Від того, що я все життя була трохи чи дуже не така. Все терпіла. То діти, то що люди скажуть – ось що мене хвилювало. Так і прожили, як кішка і пес. Тепер поживу для себе, як нормальна людина. Бо скільки вже мені залишилось?
Моє життя стало якіснішим. Я більше спілкуюся з дітьми і онуками, з подругами. Я отримала свободу і незалежність. Це сумно і радісно водночас.
Напевне, не у всіх так. Моя мама колись без тата згасла на кілька місяців. А я без Георгія розправила плечі, зітхнула з полегшенням. Така моя історія. Можливо, вона викличе ваш осуд, але хтось, ймовірно, мене і зрозуміє. Мені захотілося виговоритися і поділитися. Бажаю всім добра.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено.
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
