Свекруха забрала скляну коробочку з конвертами, якими нас привітали гості на весіллі, перед тим щось шепнувши Івану на вухо. А ж подумати тоді не могла, що все це “з кінцями”. – А ви як хотіли, щоб я ще років з п’ять ті кредити повертала?
Хочу виговоритися тут з вами, бо на душі так кепсько. Чоловік єдине що сказав: “Не переч мамі! Заробимо ми собі ті гроші!”
Ми з Іваном познайомилися два роки тому. Я гуляла в центрі міста і годувала голубів, як він з другом підійшов. Розмова закінчилася кавою і милою прогулянкою в парку.
Я сама з доволі бідної сім’ї. Батьки привели мене на світ доволі пізно. Мамі було 43, а татові 49.
В мене є ще старший брат, який вже давно одружений і в нього недавно навіть онук народився.
Я ще навчання не закінчила, як пішла працювати.
Спершу працювала прибиральницею в кафе, а потім допрацювалася до офіціантки. На даний час я керуюча ресторану, але це довгий і важкий шлях, але воно того вартувало.
Іван дуже романтично попросив моєї руки. Ми по справах поїхали до Києва. Гуляючи по скляному мосту, Іван і освідчився мені. Він все гарно організував, найнявши навіть фотографа.
Все це було ще минулого року.
Після Корони і повномасштабного вторгнення я ніяк не могла прийти до тями, у фінансовому плані. Річ у тім, що заклад в якому я працювала – закрили, і я залишилась без грошей.
На батьків я зовсім не розраховувала, оскільки сама їм допомагала, бо пенсія в них мізерна.
Тому відразу ж сказала Івану, щоб весілля ми не робили, бо грошей прискладених в мене немає, а батьків я навантажувати не хочу.
Іван не мав нічого проти.
– Давай просто до РАЦСу сходимо в джинсах і вишиванці. Я хочу просто щоб ти по закону була моєю дружиною!
Такі в нас плани були, поки я не прийшла після заручин в гості до Тамари Василівни, майбутньої свекрухи.
З нею я була знайома раніше, але скажу відверто, не відчувалось від неї тепла. Як я зрозуміла, вона хотіла поруч з сином бачити багатшу дружину, а тут я, ще й свати вже пенсіонери і з села.
Та незважаючи ні на що, вона прийняла пропозицію сина і почала нас вмовляти, що хоч і скромне, але весілля все ж має бути.
– Іван наш єдиний син. Що, ми з чоловіком не зробимо вам весілля.
Ось з того дня і почалась вся підготовка, хоча ми намагалися пояснити, що весілля це даремна трата грошей, тим більше, в наш час.
Ресторан Тамара Василівна взяла на себе.
Рад не над, я придбала сукню, фату, і все необхідне для образу. Іван купив обручки, замовив фотографа і музикантів.
З моєї сторони було п’ятнадцять людей запрошених. Були і батьки звичайно і брат з сімейством.
Зі сторони Івана налічувалося десь до сорока гостей.
Щоб оплатити в ресторані за своїх гостей, я взяла кредит, який після планувала перекрити.
Святкування моя свекруха почала зі сліз, які, чесно вам скажу, не припинялися до самого вечора.
Що вона хотіла своїм станом показати, я не знаю.
Але найцікавіше трапилося на самому початку.
Коли гості нас привітали, кидаючи в скляну коробочку конверти з грошима, свекруха витираючи сльози, підійшла до Івана, щось йому шепнула і забрала цю коробку.
Я ж думала, що просто в надійне місце, а як виявилося, ці гроші вона забрала собі.
– А як ви хотіли, діточки? Так і було заплановано. Я вам свято роблю, а ви мені ці гроші віддаєте. Емоції ж важливіші. Не буду ж я ще пів життя кредити оплачувати, бо вам святкування захотілося.
Я хотіла Тамарі Василівні нагадати, що весілля ми не хотіли, що вона сама наполягла, але Іван мене зупинив.
– Давай з мамою сперечатися не будемо. Нехай собі гроші забирає. А ми з тобою молоді – заробимо!
І ось тепер я в роздумах… я не хотіла весілля, але влізла через свекруху в борги. Звісно, все покривати ми будемо разом з Іваном, але це дуже дивна ситуація.
Єдине, що нам залишилося з весілля, це сережки, які подарували мені батьки, і золота підвіска від хресної мами.
Цікавить ваша думка, чи правильно зробила свекруха? Хто з нас в цій ситуації правий?
Єдине, що мене зараз тішить, що я з цією жінкою під одним дахом не живу…
Автор – Наталя У
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!