Коли Ігор став себе погано почувати, Наталя мені зателефонувала, і спитала, як тато почувається, і все. Я ж то чекала, що вона приїде, а якщо ні, то бодай вишле гроші. Ілля те саме, а наймолодша дочка Яринка в цей час була за кордоном. Ось і вийшло, що ми на старість літ нікому з дітей не потрібні.
Заміж я вийшла, коли мені було лише 18 років, за свого однокласника. Ми з Ігорем дружили з самого дитинства, разом навчалися в одному класі. Потім ми відгуляли весілля і незабаром я зрозуміла, що чекаю дитину.
Нам тоді було дуже важко з грошима, але нічого, впоралися. Я привела на світ дочку. Наша Наталочка була дуже красива: з блакитними очима і хвилястим світлим волоссям. Наталочка була дуже спокійною дитиною.
Чоловік після появи на світ дочки кинув навчання та влаштувався на роботу. А я сиділа з дитиною до двох років дома. Потім я вчилася та виховувала дочку.
Ми стали з Ігорем жити нормально, але тут довідалися, що я знову чекаю малюка. Чоловік працював одночасно на двох, а то й на трьох роботах. Вдома він майже не бував.
Потім йому дали квартиру від заводу, але грошей нам все одно не вистачало. Я насилу закінчила навчання і отримала диплом. Адже вчитися і одночасно виховувати двох дітей та ще й займатися домашніми справами — просто нереальне завдання. Але разом із чоловіком ми з цим змогли впоратися.
Потім Наталя підросла і пішла до школи, а син пішов до дитячого садка. Я вийшла працювати. Нам стало набагато легше у матеріальному плані. Ми їздили відпочивати на море, нормально харчувалися та одягалися. Діти у нас були дуже добрі.
І ось коли мені виповнилося 30 років, я зрозуміла, що знову чекаю дитину, вже третю. І ось я знову стала мамою і знову пішла у декрет.
Ігор після народження третьої дитини спав лише по п’ять-шість годин на добу. Він намагався багато працювати, щоб у нас все було.
Коли діти підросли, то полегшало. Але грошей нам постійно не вистачало. Але ми намагалися викручуватися. Ми, то позичали гроші, то шукали з чоловіком собі якісь підробітки. А коли вже було зовсім безвихідь, то брали в банку кредити.
Ми постійно думали про дітей, щоб дати їм хорошу освіту.
Коли Наталя була на четвертому курсі університету, вона сказала, що збирається заміж. А ми хотіли, щоб вона закінчила університет, знайшла роботу, а потім уже виходила заміж. Але відмовляти доньку не стали. Нареченим дочки був дуже гарний хлопець із пристойної родини.
Вони відгуляли весілля. Ми витратили багато грошей на це торжество. А згодом ми допомогли їм купити квартиру. Адже ми чудово розуміли, що без житла молодій сім’ї дуже важко.
Потім виріс наш син. Ілля бачив, як ми допомагали його старшій сестрі. Коли він закінчив школу, то захотів, щоб ми з чоловіком купили квартиру і йому. Ми вирішили, що це нормальна вимога: адже ми всіх дітей любили однаково. Чоловік знову оформив кредит і ми купили однокімнатну квартиру своєму синові.
А молодша дочка вирішила поїхати вчитися за кордон. Ми погодилися, хоча освіта за кордоном коштувала величезних грошей. Нам довелося продати автівку і влізти у борги, щоб сплатити хоча б рік навчання.
А потім сталося горе. Чоловік занедужав. Я мусила звільнитися з роботи за пів року до виходу на пенсію. Я виходжувала чоловіка: годувала його, водила на прогулянки. Незабаром чоловікові стало краще.
Але було так прикро, що поки мій чоловік був в такому стані, жоден із наших дітей навіть не приїхав відвідати батька.
Наталя казала, що дуже зайнята. Ілля взагалі не відповідав на мої телефонні дзвінки. А наймолодша дочка Яринка була далеко за кордоном.
Вийшло, що на старості років ми стали непотрібні своїм дітям. Немає для нас місця у їхньому житті.
Тепер ми живемо з чоловіком і сподіваємось тільки на себе.
Фото ілюстративне
