fbpx

Коли Катя привезла знайомити з нами  свого чоловіка Максима, Ми з Грицем зустріли їх дуже привітно. Стіл ломився від страв, Гриша з Максом добряче погуділи. На прощання Катя сказала: тепер чекаємо ваш візит у відповідь! І ось позавчора я була в місті, закупилася, у мене вийшла величезна купа сумок. Хотіла переночувати у сестри, а вони з чоловіком сховалися! Ночувала на лавці

І ось позавчора я була в місті, хотіла переночувати у сестри, а вони з чоловіком сховалися!

***

Ми з сестрою сільські, я залишилася жити в селі, а вона вийшла заміж за міського. Коли Катя привезла знайомити з нами  свого чоловіка Максима, Ми з Грицем зустріли їх дуже привітно. Стіл ломився від страв, Гриша з Максом добряче погуділи. На прощання Катя сказала: тепер чекаємо ваш візит у відповідь! Але так вийшло, що Григорій був зайнятий на посівний, а мені терміново знадобилося в місто. Поїхала я сама.

Я заздалегідь попередила сестру, що приїду. Вона запитала: о котрій? Я пояснила: мені спочатку по ринках треба пробігти, закупитися, потім в оптику хочу заїхати, а після дітям купити подарунки. Думаю, до восьмої вечора впораюсь, і до вас ночувати. Сестра сказала: так, звичайно, будемо чекати. Я сказала: я до чаю щось прикуплю, не хвилюйтеся. Твоє улюблене печиво-горішки, наприклад. Катя засміялася: та не треба, навіщо?

Я їхала в місто з прекрасним настроєм! Зробила все, що запланувала. Купила чоловікові змінні леза для електробритви, комплекти постільної білизни, окуляри собі нові, і діткам книжки-розмальовки та іграшкові машинки.

Звичайно, у мене вийшла величезна купа сумок. І ось з цими сумками я поїхала до Максима. У нас так в селі прийнято говорити. Ми, значить, Григорія. На прізвище у нас людей не називають, тому що багато одне й те саме прізвище носять.

Тягну я свій скарб, з автобуса на автобус стрибаю. Мрію, що завтра вранці зять відвезе мене на автовокзал на своїй іномарці. Я і для них подарунки приготувала: Каті кілограм печива, Максу – набір губок для черевиків.

Ось, думаю, вони зрадіють. Любаша з дитинства ці печеньки-горішки любить, а Вадим хіба сам собі губки такі коли-небудь купить? А тут своячка підметушилась.

Добралася я до будинку сестри і зятя точнісінько о восьмій вечора. Вгору глянула – на четвертому поверсі світло горить. Ледве в під’їзд, а потім в ліфт втиснулася. Добре, що домофон у них несправний. Піднімаюся, ага, ось вона двері.

Дзвоню. Тиша. Знову телефоную. Ніхто не відповідає. Я до дверей припала, слухаю. Таке відчуття, що в квартирі телевізор працює. Що робити? Двадцять хвилин вже стою під дверима. На телефон Каті і дзвонила, і писала. Ніхто трубку не бере і повідомлень не читає.

Вирішила я сумки в під’їзді залишити і вийти знову на вулицю. Думаю, покричу, мають на четвертому почути. Заснули вони там, чи що? Вийшла, а вже пізно, кричати незручно. Дивлюся, а світло у вікнах погасло. Нічого собі! Думаю, може вони прокинулися, мене почули і вниз спускаються? Побігла в під’їзд. Там нікого. Дев’ять моїх сумок стоять цілісінькі.

Сіла прямо на кахель і засумувала. Я ж Катю попередила, чому вони мене не попередили, що підуть з дому?

Сиділа я так, сиділа і заснула. Прокинулася, а на годиннику дванадцять ночі. Щось мені моторошно стало в під’їзді, я взяла сумки і вниз пішла. Добре, на вулиці не дуже холодно. Біля під’їзду лавки немає, я біля сусіднього парадного сіла.

То ляжу на лавку, а пакет під голову, то сяду знову. Спина почала нити. Потім все-таки прилаштувалася абияк, та так на лавці і заснула.

Розбудив мене двірник: чого, каже, бабусю, лежиш? Я відповідаю: яка я тобі бабуся? Він сміється. А я дивлюся: з сусіднього під’їзду Максим виходить. В нашу сторону не глянув, до машини пішов. Через п’ять хвилин Катя. Сіла в машину. Поїхали.

Як же так? Виходить, вони все чули? Як я стукала, дзвонила… Спостерігали, напевно, з вікна, як двором прогулююся. Невже вони весь цей час були вдома? Сиджу на лавці, від тяжких дум встати не можу. Раптом телефон дзвонить. Катя.

Сестричко, ти де? – питає.

Я кажу: на вокзалі вже.

– Ой, прости нас, прости, вчора терміново треба було поїхати. Максима мама прихворіла. Ми о десятій годині вечора зірвалися і помчали. Я така думаю: я з восьми біля ваших дверей чатувала. Але нічого сестрі не сказала. Кажу: нічого страшного, наступного разу заїду. Катя в трубку: Макс так шкодує, що ми не побачилися! Я нічого не відповіла, відключилася.

Попленталася на автобус.

Всю дорогу до села їхала і думала, розповісти Грицю чи ні? Якщо розповісти, якої ж думки він про мою сестру буде? А я сама якої думки? Невже я досі вірю, що сестра мене любить? Так любить, що ночувати не пустила і потім нахабно обманювала!..

Передрук без гіперпосилання на Ibilingua.com. заборонено.

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pixabay.com

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook і залишайте свої коментарі!

You cannot copy content of this page