Я вважаю, що невістка робить не правильно.
Коли мами сестер не стало, найбільше бідкалася Люба. Вона ж з чоловіком розлучилася, і жила на копійчану зарплату з мамою, а та в свою чергу віддавала всю пенсії дочці. – І що, тепер ти, рідна сестра, виставиш мене з сином на вулицю? Половина ж будинку за законом тобі належить, – говорила Люба. Зоряна ж також не шикувала, але чоловік її днював і ночував на роботі, щоб виплачувати іпотеку.
Син каже – Мамо, не лізь у це питання, це не наша з тобою справа! – розповідає шістдесятилітня Ольга Іванівна. – Нехай Зоряна, мовляв, сама вирішує спадкові питання зі своєю сестрою! Як вони вирішать, так і буде… А мені прикро! І сина шкода, чесно кажучи. Виходить, Зоряна хоче бути благородною за його рахунок!
Зоряна – невістка Ольги Іванівни, дружина її сина Віктора. У сина і його дружини двоє дітей, хлопчики семи і чотирьох років, і квартира в іпотеку. Кредит вони взяли незадовго до другої дитини, що стала для всіх сюрпризом.
Зоряна збиралася виходити з декрету і допомагати Віктору виплачувати кредит – а тут дві смужки. Але, якщо вже так вийшло, то нічого не залишалося робити.
Само собою зрозуміло, вихід на роботу перенісся на невизначений час.
Другий син підріс, але трапилася біда – рік назад у Зоряни захворіла мама.
– Витрачати великі гроші на своє лікування свати категорично відмовилася і заборонила всім! – розповідає Ольга Іванівна. – Так їх і не було ні у кого, грошей. У свахи дві дочки, наша Зоряна молодша, і є ще старша, Люба. У Зоряни декрет і іпотека, Люба працює, але вона, чесно кажучи, зовсім не олігарх…
… Років десять назад Люба розлучилася з чоловіком і прийшла до своєї матері з маленьким на той момент сином. З того часу вони так і жили втрьох. Люба влаштувалася на роботу в якусь державну контору і, незважаючи на копійчану зарплату, категорично не хотіла нічого змінювати.
Дружний колектив, лояльний начальник, можливість відпроситися або привести в контору дитину, а найголовніше, близькість до будинку – на роботу Люба ходила пішки – де ще в наш час знайдеш таке місце? А грошей, їх завжди не вистачає.
Та й жили вони з мамою і сином в цілому непогано. Мама вкладала свою пенсію в загальний котел, багато пекла і варила супи, економно вела господарство, Люба отримувала, крім зарплати, сякі-такі аліменти, і кінці вони більш-менш зводили.
Кілька місяців тому мами у сестер не стало. Обидві журяться, але Люба просто у нестямі. Мама і готувала, і все робила по дому, і доглядала за чотирнадцятирічним онуком (щоб пішов в школу вчасно і в чистих шкарпетках, щоб поїв, щоб сів за уроки).
Люба просто не уявляє, як жити тепер без мами – і морально, і, що вже там гріха таїти, матеріально.
А зовсім недавно, буквально днями, до неї раптом дійшло, що і двокімнатну квартиру в районі, в якій вони жили, єдину мамину власність, тепер потрібно буде якось ділити з сестрою.
Думка ця її так вразила, що Люба прилетіла до Зоряни з круглими очима – мовляв, невже нам тепер з сином доведеться йти на вулицю?
– У підсумку наша Зоряна вирішила, що буде відмовлятися від спадщини на користь сестри, уявляєш? – розпачливо розповідає Ольга Іванівна. – Їй, каже, потрібніше! Ні, ну яке, га? А нам, виходить, нічого не потрібно, так? Син працює один, тягне цю іпотеку. На роботі не все гладко, він щомісяця радіє, що закрив черговий платіж… Набрав підробітків, щоб сім’я ні в чому не потребувала, у відпустку не ходить, бере компенсацію грошима. Схуд, нервовий став, смикається. Боюся, втратить останнє здоров’я з цією іпотекою…
Люба ж живе не напружуючись, ходить на роботу пішки, ганяє там чаї…
І в такій ситуації Зоряна хоче чималу суму просто так взяти і подарувати сестрі – просто так! Адже їй потрібніше…
– Ну не можу ж я викинути сестру з племінником на вулицю! – зітхає Зоряна. – Іпотеку вона на свою зарплату не потягне. Купити на свою половину зможе тільки однокімнатну в глушині. І як вони там удвох з сином?
Претендувати на квартиру Зоряна не хоче ні зараз, ні в майбутньому. Зрештою, відсотки по кредиту вони з чоловіком вже майже виплатили, залишилася тільки сама сума, зараз має бути легше.
– Та й совість треба мати перед мамою! – зітхає Зоряна. – Вона б не зраділа, якби я виставила сестру з дитиною на вулицю…
Чоловік Зоряни, за словами Ольги Іванівни, не в захваті від такого рішення, але не хоче втручатися…
Як вважаєте, має моральне право жінка що не працює робити такі подарунки сестрі? При тому, що чоловік днює і ночує на роботі, дружина дарує “мільйони”…
А може, Зоряна права: зі своїми треба поступати по-людськи?
Що думаєте з цього приводу?
Фото ілюстративне – pixabay
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
