Я була двічі заміжня. Моя єдина дочка була від першого шлюбу. Батько Марини розлучився зі мною, коли дочка була вже доросла і жила окремо зі своїм майбутнім чоловіком.
Розлучення далося важко через поділ спільного майна. Колишній чоловік не хотів продавати трикімнатну квартиру, яка була спільною власністю.
Він хотів позбутися мене незначною сумою грошей. Говорив, що йому ця квартира потрібніша, бо він скоро одружується.
Довелося мені пройти через суд, через “бурі” з колишнім чоловіком. В результаті, квартира була продана, гроші поділені навпіл. Я купила скромну однокімнатну квартиру. Тоді я познайомилася зі своїм другим чоловіком.
Його підтримка і дбайливе ставлення допомогли пережити всі ці колотнечі. Марина вважала винною мене у розлученні з батьком. Це стало черговою неприємністю після поділу майна.
– Тільки ти винна в тому, що батько тебе покинув. Треба було більше дбати про нього, тоді йому інша жінка була б і не потрібна, – слова доньки раз у раз відбивалися в моїй голові.
Відносини між нами почали псуватися. Ще більше непорозуміння між мною та дочкою додало те, що я вийшла вдруге заміж.
З боку Марини були докори стосовно того, що я вже за стара для заміжжя.
І відразу мені подзвонив колишній чоловік і, не давши сказати і слова, звинуватив мене в егоїзмі, сказав, що я думаю тільки про свої особисті інтереси, а не про дочку. “Куди тобі ще заміж?”, – прямо сказав він.
Я була здивована настільки негативним неприйняттям свого нового шлюбу з боку дочки та колишнього чоловіка.
Вони думали, що після розлучення я буду доживати залишок своїх днів десь у куточку, в’язати шкарпетки та няньчити онуків.
Мені було прикро від ставлення до мене Марини. Тоді, щоби трохи задобрити доньку, віддала їй гроші, які залишилися після купівлі квартири.
Дочка гроші взяла, але мене не вибачила. З того часу відносини між ними тільки погіршилися. З другим чоловіком прожила у мирі та злагоді лише п’ять років. Після цього Олега забрала недуга.
Мені було важко, тож я вирішила продати дачу в якій ми проводили багато часу з Олегом. Я не могла знаходиться у тому місці, адже кожна річ нагадувала про другого чоловіка.
Марина сприйняла цю новину негативно.
Доця зразу вирішила, що я зобов’язана віддати ті гроші, аби купити машину для Петра, чоловіка доньки. Мені ця ідея не сподобалася, бо чого я маю купувати машину людині, яка де мене навіть не вітається.
Я розуміла, що на старості мені не буде від кого чекати допомоги, тож подумала купити однокімнатну квартиру і її здавати орендарям.
Марина поставила мені ультиматум, або я даю гроші їй, або про існування доньки можу не згадувати.
В нас з доцею і так були погані стосунки, тож я розумію, що на старість можу залишитися зовсім без допомоги.
І що я маю зробити? Віддати гроші з ризиком на самотню старість? Чи залишити гроші собі, але остаточно обірвати всі зв’язки з донькою?
Автор – “АанГа”
Текс підготовлено на основі реальної історії. Фото лише для ілюстрації. Імена змінено.
Передрук категорично заборонено!
У вас є подібний досвід? Довірте нам свою історію!
Запрошуємо вас підписатися на “Наш канал на Youtube“