Коли Матвійку виповнилося чотири роки ми з Максимом придбали для нього квартиру, і щоб вона не пустувала, здали орендарям. За перший і останній місяць мені на карту перевели двадцять тисяч, а коли поступив наступний платіж, не вистачало чотири тисячі. Як потім виявилося, чоловік домовився, щоб решту грошей вони переводили на карту його колишньої дружини, бо там росте його дочка. Але я то тут до якого берега?
***
Дратує чоловік своєю порядністю. Особливо виражається вона в його відношенні до дитини від першого шлюбу.
Відразу скажу, що зійшлися ми через два роки після розлучення Максима. Я там взагалі ніяким боком.
Я з усім мирилася: його добровільні аліменти у вигляді чверті зарплати, премій і бонусів; поїздки за кордон – на перші два тижні його відпустки на рік літали ми з ним, другі – він зі своєю дочкою; повна оплата всяких логопедів і танців, зараз – школа, тобто і форма, і обіди, і додаткові заняття; їх спільні походи у всякі розважальні установи; одяг і гаджети – а там у дівчинки губа ще та.
Бонусом йому належить половина квартири, в якій живуть колишня і дитина, а після повноліття дівчинки Максим збирається писати на неї дарчу.
Єдине, проти чого я була, це проти мого спілкування з нею. Я не бажала бачити Уляну в нашій квартирі, яку ми купили разом після реєстрації шлюбу. Максим прийняв мою думку, тому за десять років шлюбу я бачила Уляну вживу всього один раз. І той мигцем.
У нас народився син, зараз йому чотири роки. Відразу після появи Матвійка на світ я запропонувала, щоб вони з колишньою подали в суд на офіційну виплату і на зменшення відсотка аліментів, але Максим відмовився.
Він сказав, що у нашого сина є пристойно заробляючі мама і тато, а там – тільки нещасна незаміжня мати дівчинки-підлітка з маленькою зарплатою. Добре. Я і з цим змирилася.
Нещодавно ми купили квартиру для сина, на майбутнє. Разом купили: в декреті сиділа моя мама, я вийшла на роботу через чотири місяці після народження. І я орала на цю хату нітрохи не менше, ніж чоловік. Оформляти на дитину не стали: як і з дочкою чоловіка – тільки після повноліття.
Щоб квартира не пустувала, вирішили здати в оренду. Визначились з ціною, підібрали квартирантів, домовилися про оплату на мою карту.
Передоплату за перший і останній місяці я отримала в повному обсязі – двадцять тисяч, по десять за кожен. А через місяць, коли прийшла пора знову платити, мені на картку перевели лише шість тисяч.
Я відразу їм подзвонила, думаючи, що зараз почнуться всякі прохання про відстрочку. Але ні. Виявляється, чоловік видав їм розпорядження: переводити мені шість тисяч, а решту чотири – на карту його колишньої дружини.
Таким чином Максим вирішив платити “аліменти”. Аліменти з доходу – зі здачі квартири в оренду. З неофіційного доходу з нашого з ним спільно нажитого майна.
Можливо для когось десятка не така вже й велика сума, але для мене це багато. Там дочка і так як сир у маслі катається: її порядний тато виплачує щомісяця стільки, скільки його колишня дружина і за чотири місяці не заробляє.
Ну скажіть, до чого в цих “аліментах” наша з ним квартира? Ну добре, Максим, я-то тут при чому? Моя логіка проста: чому я “пахала”, а він віддає результати цих праць своїй дитині?
І взагалі, батьки повинні утримувати своїх нащадків разом. А не тато все оплатить і купить, а мама… а чорт знає, що там мама робить?
Максим мого обурення не зрозумів. Завів свою пісеньку: дочка, батьківські обов’язки, гідне утримання, потерпи кілька років до її вісімнадцяти… Відмовився, словом. Сказав, щоб я не лізла.
Хотіла подати на розділ майна. Тоді він не зміг би без моєї згоди здавати мою половину купленої квартири. Для нашого сина купленої, якщо що.
Завела цю розмову, на що почула: добре, поділимо, але тільки після розлучення.
Довелося промовчати, щоб зберегти шлюб: я хочу щоб у моєї дитини був батько. Так-то він хороший, не рахуючи цих заскоків на користь нещасної кинутої донечки.
Я спочатку помилилася. Треба було ставити умову не про те, що я не буду бачити його Уляну, а про його повну неучасть в її житті при мінімальних аліментів.
Порядний він. Аж дратує. Сподіваюся, що його колишня подавиться цими грошима.
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
