fbpx

Коли мені було дев’ять, в них з’явилася ще одна дочка. В батькових очах я бачила таку любов до Ганусі, якої до мене ніколи не було. Я заздрила сестрі, але мовчала. Того дня я принесла зі школи погані оцінки. Батько говорив, що я їх позорю, і взагалі, щоб я йшла жити до бабусі з дідом. Я засмучена пішла в свою кімнату. Двері були привідкриті і лише тоді я все зрозуміла

У мами з батьком я з’явились на світ дуже рано. Мамі не виповнилось і вісімнадцяти, тато був трохи старшим – 24 роки.

Після того, як вони поженились, то жили у бабусі з  дідусем (маминої мами). Тато важко працювати не хотів, тому з грошима було скрутно. Якби не бабусине господарство, яке ми з мамою продавали (молоко, яйця, сир, сметану), не знаю, щоб було.

Мама завжди мріяла бути вчителем молодших класів, тому як тільки мене оформили в садок, вона пішла вчитися.

За мною приглядала бабуся з дідусем. Вони мене любили, а я завжди дивувалася, чому тато так скупиться на добре слово, похвалу.

Одного разу я випадково почула, як мама з батьком виясняли стосунки, – але до чого тут я?

– Скажи своїй дочці, щоб також допомагала, хоча б на кухні. Скільки можна дармувати, їй вже шість скоро буде. Я то в її роки…

Тоді я пропустила крізь вуха слово “своїй”. Я боялась, що все це в них через мене, тому старалась ще більше допомагати бабусі по господарстві. Разом з нею ми ліпили кожної неділі вареники, в мої обов’язки входило збирати яйця, приганяти корову, підмітати кожної суботи довжелезну вулицю. Коли я через деякий час знову почула між ними суперечку, то сильно здивувалася, адже на більше сил у мене не було… якби ж я тоді вже знала в чому справа…

Коли мама закінчила навчання її направили вчителювати в одне село, там нам навіть дали будинок. Ми так раділи. Нарешті у кожного буде своя кімната.

– Скажи своїй доньці, щоб не підходила до мене за кишеньковими грошима, нехай йде до свого батька, він їй за життя ні копійки не дав.

Після почутого я довго розпитувала маму, що це означає, а вона все перекладала на його складний характер.

Коли мені було дев’ять, в них з’явилася ще одна дочка. В батькових очах я бачила таку любов до неї, якої мені він ніколи не давав. Я заздрила сестрі, але мовчала.

Того дня я принесла зі школи погані оцінки. Батько говорив, що я їх позорю, і взагалі, щоб я йшла жити до бабусі з дідом. Я засмучена пішла в свою кімнату. Двері були прикриті і лише тоді я все зрозуміла.

– Нехай її справжній батько і виховує. Чому я все життя повинен на неї пахати. У нас ось, тепер своя донечка є. Думаю, Оленці буде краще з бабусею.

Тоді мама стала на мій захист.

– Тебе ніхто не заставляв на мені женитися. Ти прекрасно знав, на що йдеш. Тому, будь ласкавий, хоча б поважай мою дочку, а якщо ні, то забирайся з цього дому, ти до нього ніякого відношення не маєш, на відміну від Оленки – вона моя донька.

Сьогодні хочу вам сказати, що саме я, а не його рідна донька, Анна, доглядаю за стареньким і кволеньким батьком. Гануся ж поїхала на роботу в Польщу, там і заміж вийшла, діточок народила, а про батька майже не згадує.

Мами, на жаль, на світі вже два роки, як немає.

Ось так життя повернуло.

Передрук без посилання на ibilingua – заборонений!

Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook

You cannot copy content of this page