– Треба було не чекати, а йти, – розповідає тридцятип’ятирічна Світлана, – чоловік кожен раз говорив мені, що зараз рано наpoджувати, що зараз немає можливості, а в підсумку виявилося, що він просто використовував мене в своїх цілях… За матеріалами
Зі Славіком ми прожили разом майже десять років. Коли ми тільки одружилися і стали жити разом, то про дітей навіть не йшлося. Чоловік з самого початку ігнорував всі мої розмови про дітей – кожного разу уникав відповіді. А кілька разів навіть сказав мені прямо:
– Я поки не готовий про дітей говорити, ось потім років через п’ять, там подивимося…
Ну добре подумала тоді я – нехай не зараз. Ми жили разом в нашій квартирі, яку ми взяли в кредит. Також як і до заміжжя, я працювала бухгалтером, зарплата була хоч і невелика, але іноді мені вдавалося відкласти якісь невеликі гроші на вклад – на майбутнє, якщо в декpет вийду.
Але коли минуло п’ять років, чоловік про нашу розмову і не згадав, а тільки знову сказав мені:
– Не зараз… У мене на роботі завал, та й взагалі я себе не готовий відчувати батьком… Та заспокойся ти – будеш наpoджувати після тридцяти. Там уже проблем життєвих буде поменше, та й взагалі я на це налаштуватися повинен з часом.
Так я і продовжувала жити цими надіями – з любов’ю до чоловіка і виконанням своїх домашніх справ – і посуд завжди за чоловіка мила, і готувала йому, і сміття виносила, і сорочки гладила… Все думаю для Славіка зроблю, а потім як тридцять років виповниться, то у нас і дитинка буде…
Чоловік же за цей час особливо в кращу сторону не змінився, а навпаки – став більш роздратованим і неpвовим. Кожен день, коли він приходив з роботи, Славик відразу падав до себе на крісло і вмикав телевізор. Або сідав за комп’ютер дивитися свої відеоролики і байдуже мені говорив:
– Не заважай, мені потрібно відпочити…
Я тоді теж дуже втомлювалася – на роботі начальство помінялося, і багато нервування тоді було, але чоловік цього не замічав – ніби один він втомлюється, і чіпати його не можна.
Потім коли мені вже виповнилося тридцять років, я прямо на своєму дні наpoдженні сказала чоловікові:
– Славік, ну от мені вже тридцять років, ти говорив, що після тридцяти років я буду наpoджувати дитину. Я дуже хочу, щоб у нас була дитина, що ти на це скажеш?..
Але чоловік знову мене засмутив. Він сказав мені, що «після тридцяти» означає, що і в тридцять п’ять і в сорок років можна наpoдити – а не обов’язково саме в тридцять наpoджувати. На цей раз я дуже сильно засмутилася – я стільки чекала і вірила чоловікові, а він знову викинув таку штуку. Тоді я сказала Славікy:
– Ну добре, ти мені терміни ставив, я твої умови приймала, а тепер я тобі поставлю – якщо через рік ти не надумаєш, для мене це буде означати, що дитина тобі не потрібна …
Чоловік тільки покивав головою, і пішов в кімнату знову сидіти за комп’ютером.
Тільки коли пройшов рік, нічого не змінилося, і через два роки теж. У підсумку я не витримала і сказала чоловікові:
– Якщо тебе я чимось не влаштовую, не треба знущатися, просто скажи, що дитину ти не хочеш…
Славік сказав тоді мені:
– Ну тоді розлучимося … І так ти мені вже набридла…
Ось так він морочив мені мізки – обіцянками і термінами про дитину. Ми розлучилися в результаті і розділили квартиру навпіл – грошима після продажу. Свої гроші я поклала на вклад в банк.
Спочатку я орендувала квартиру і дуже переживала після розлучення. Але через півроку я познайомилася на роботі з чоловіком – Олегом, він перевівся з іншої фірми до нас. Ми познайомилися і з часом стали спілкуватися ближче. Потім я переїхала жити до нього в квартиру. А ще через півроку ми одружилися з Олегом. Зараз я чекаю від нього дитину і тільки тепер розумію, що не потрібно було так жeртвyвати собою перед колишнім чоловіком, тому що відразу треба було зрозуміти, що йому нічого не потрібно…
Фото ілюстративне, з відкритих джерел
