fbpx

Коли мої батьки повернулися з “роботи”, яка тривала більше двох років, вони одразу прийшли до нас з пропозицією. – Давайте ми оплатимо вашу іпотеку! – Якою б привабливою не була пропозиція, ми відмовилися. – Це ваші гроші, а ми молоді, заробимо самі. – І тут почалося. – Тобі зовсім нашого Петрика не жаль. Він ж на цю квартиру всі гроші віддає. Нехай би свати “шарпнулися”

Я вважаю, що все правильно ми зробили!

Коли мої батьки повернулися з “роботи”, яка тривала більше двох років, вони одразу прийшли до нас з пропозицією. – Давайте ми оплатимо вашу іпотеку! – Якою б привабливою не була пропозиція, ми відмовилися. – Це ваші гроші, а ми молоді, заробимо самі. – І тут почалося. – Тобі зовсім нашого Петрика не жаль. Він ж на цю квартиру всі гроші віддає. Нехай би свати “шарпнулися”

Батьки на пенсії, знайшли собі роботу – доглядати за котеджем. Вакансія передбачала постійне проживання.

Тато не хотів, але мама його вмовила, озвучивши цифри: Таких грошей вони за все життя не заробили.

Я за них пораділа: котедж, судячи з карти, в мальовничому місці, поруч річка, свіже повітря. Харчування їм обіцяли, проживання – гостьовий будиночок. Самі хазяї планували бувати там тільки по вихідним. Казка, а не умови: живеш на всьому готовому, грошики накопичуються.

З обов’язків: стежити за садом і будинком. Організувати баню, приготувати їжу, навести порядок, попрасувати постільну білизну до п’ятниці. А головне – турбота про собаку, кавказьку вівчарку.

Батьки закрили свої речі в одній з кімнат, здали інші сім’ї, зібралися і поїхали. Їх, скажімо так, кар’єра тривала два з половиною роки.

За цей час у нас з чоловіком з’явилася дочка, їх єдина внучка. Живемо ми в іпотечній квартирі, грошей на все вистачає, не бідуємо. Я не стала засиджуватися в декреті, вийшла на роботу. Єва ходить в приватний дитячий сад.

Власне, сама історія почалася з повернення мами і тата: вони стали пропонувати нам гроші (ми винні банку близько мільйона) на повне погашення іпотеки.

Треба визнати, що відмовитись від допомоги батьків було дуже важко: більше ніяких щомісячних платежів, житло в нашій власності, з’явилося б більше можливостей у фінансовому плані.

Але я вперлася: ні, не для того мама і тато більше двох років прислужували чужим людям. Та й соромно було: люди на пенсії примудрилися так заробити, а ми молоді, руки-ноги є, будемо у старих гроші брати? Самі впораємося!

З моєї відмови і почалися проблеми у нас з чоловіком. Точніше, не в мене і чоловіка, а у нас з його родичами.

Поки свекри і дівер волали, що я не думаю про Петра, який втомився, на їхню думку, горбатитися на банк, батьки розпорядилися грошима.

Вони купили однокімнатну квартиру, переїхали жити туди, повністю здали троячку (офіційно, з усіма податками) і написали заповіт: їх нова квартира – нашій дочці Єві, все інше – мені.

Треба думати, що такий розклад не сподобався родичам Петра. За їхньою логікою, він буде ще дев’ять років орати на половину (ми ж обов’язково розлучимося!)

Якщо коротко, то я – “дуже мудра”, мої батьки – егоїсти. Взяла б я гроші – і Петро б при житлі був, хоч завтра на розлучення, і платити нічого нікому не треба. А Єва і сама потім може собі на житло заробити, вигадали – “на малу дитину” заповіт написали!

Словом, на всьому цьому і закінчилося наше спілкування з ріднею Петра – наїздів на дочку чоловік не пробачив.

– А що ж ви працювати в котедж не поїхали, коли вам пропонували? – прямо запитав чоловік у своїх батьків. Їм реально пропонували, коли мій тато наполіг на звільненні, і роботодавці попросили порадити якусь пару. – З’їздили б, заробили, та оплатили нам іпотеку!

Ні, що ви. Так само нечесно! Це ж були б гроші свекрів, які вони не зобов’язані роздавати наліво і направо! І взагалі, когось обслуговувати – не панська справа!

На тому і полаялися. Петро був проголошений підкаблучником, я – зміючкою, обманом просочилася в благородне сімейство і так далі.

Порадіти за внучку, що у неї коли-небудь буде свій кут? Ні. Порадіти за сина, який не взяв чужі кошти і вважав за краще вирішувати проблеми самостійно?

Порадіти за сватів, які вдало заробили? Теж ні. Треба заздрити і волати про вселенську несправедливість. Що за люди такі, а?

Фото ілюстративне – pixabay

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page