Коли ми минулого року з чоловіком і трьома дітьми виїздили в Польщу на 6 місяців, дали моїй мамі ключі від воріт і будинку – квіти поливати, собачку годувати, рибок.
А після повернення самі якось посоромилися запитати ключі, а мама не повертала. Іноді вона ними користувалася, приходила коли ми вдома у будь-який час і відкривала своїм ключем. Іноді дзвонила, попереджала, що зайде. Іноді ні.
І ось ситуація, яка поклала цьому край.
Діти були у свекрів, а ми влаштували романтичну вечерю-побачення. Уявіть собі картину, сидимо, дивимося фільм, обіймаємося – як відчиняються ворота хвіртки, хтось швидким кроком мчить до вхідних дверей, стукає по вікнах.
Ми природно злякані, швидко приводимо себе в порядок, чуємо, як відкриваються вхідні двері та залітає мама. Тут чоловік і попросив наполегливо забрати в неї ці ключі.
Мама шпурнула в нас ключами, образилася і пішла. Після цього в телефонному режимі конфлікт тривав ще три дні. Ситуацію зам’яли, але осад залишився надовго.
Чи варто говорити, що така тісна спорідненість із ключами псує стосунки у сім’ї. В принципі, ключі нібито мають бути в когось з рідних, але користуватися ними потрібно тільки в крайніх випадках, а не як моя мама.
Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено.
Фото – Ibilingua.com.