Ми з Антоном живемо з його мамою Софією Петрівною. Половина квартири належить йому, половина – його мамі. Квартира дісталася їм від чоловіка свекрухи. Ще свекруха має молодшу дочку від другого шлюбу, другий чоловік від неї пішов років 10 тому.
Сестра чоловіка Марина у 18 років вискочила заміж та народила дитину. Вчитися і працювати вона не хоче – дитина другий рік ходить у садок, а вона все сидить удома і нудьгує. Свекруха працює за графіком два через два.
І у ті дні, коли Софія Петрівна вихідна, ці жінки збираються у нас вдома і вказують мені: принеси, подай, сходи. Варто їх поставити на місце, увечері вдома конфлікт.
Але спочатку у нас зі свекрухою були добрі стосунки – ми навіть вели спільне господарство. Ну, це в її очах воно було спільне, в моїх це виглядало трохи інакше: ми з чоловіком все купуємо і за все платимо, я готую і прибираю, а свекруха їсть і витрачає свою зарплату, куди хоче.
Коли Антона скоротили з роботи, вона з радістю витрусила з нього ноутбук на вихідну допомогу, а потім заявила:
– Все, дітки, кожен сам за себе. Я вас годувати не збираюся.
Вона поділила полиці в холодильнику і зібралася платити сама за свою половину квартири.
За кілька тижнів чоловік влаштувався на роботу із ще більшою зарплатою. Свекруха одразу завела розмову про повернення загального побуту, але тут я вже вперлася.
Софія Петрівна із задоволенням користувалася плодами нашої праць, а щойно замаячило безгрошів’я, одразу від нас абстрагувалася, а варто тільки грошам знову з’явитися – дітки, я з вами. Ну вже ні.
На мою думку, вона повелася дуже некрасиво. Тому на пропозицію знову об’єднати бюджети я відповіла твердою відмовою.
Свекруха міцно на мене затаїла зуб і почала робити дрібні неприємності: солі до супу додасть, шампунь мій виллє, намагається спровокувати суперечку. Зовиця Марина із задоволенням приєдналася до мами в плані випробовувати моє терпіння.
А мені було по барабану на всі їхні старання – у мене 3 старші сестри, тож у мене з дитинства імунітет до жіночих афер.
Ми з Антоном весь чей час жили у цивільному шлюбі і давно хотіли побратися, але все відкладали. Я дуже хотіла гарне весілля: шикарна сукня, лімузин, розпис біля квіткової арки. Я розуміла, що це просто купа грошей на вітер, але нічого не могла з собою вдіяти, адже це була моя мрія з дитинства!
Кредит на весілля ми вирішили не брати і два роки відкладали гроші на весілля моєї мрії. До речі, відколи ми перестали утримувати маму Антона, процес накопичення пішов разів у 5 швидше.
Ми все порахували, прикинули, перерахували наші накопичення та подали заяву. Свекруху це не втішило – вона не залишала надії, що ми розійдемося і всі фінанси сина знову опиняться в її розпорядженні.
Я весь свій вільний час приділяла пошукам ідеальної сукні своєї мрії, і не особливо звертала увагу на задоволені обличчя свекрухи та її дочки. Як виявилося, дарма.
Коли я знайшла сукню, я помчала додому за грошима, але в нашій заначці було порожньо. Я, вся у розпачі, зателефонувала до чоловіка. Антон сказав, що прийде додому і пояснить усе. Те, що я від нього почула, позбавило мене дару мови.
Гроші з нашої заначки взяла Софія Петрівна. Вона віддала їх Марині. На ремонт. А то «бідна дівчинка, ще й з дитиною, живе у важких умовах, а ми тут з жиру шаленіємо – весілля багате грати зібралися.»
Свекруха пообіцяла Антону повернути привласнені нею гроші і навіть повернула цілих 5 000 гривень. Зробити чоловік нічого не міг — адже він не піде на власну матір заявляти. Ці люди ходили задоволені та хихикали. Ще й мене підколювати совісті вистачало:
– Ну нічого, потім одружитесь. Якщо не розійдетесь.
І регочуть обидві. Я до свекрухи з претензіями, адже там були й мої гроші, а вона мені:
– Ой, а я й не знала. Я ж звикла, що ти нахлібниця у сина. Я й не могла подумати, що ти теж працюєш. Я поверну все, чесно.
Переїжджати Антон не хотів. Адже якби ми з’їхали, його сестра з дитиною та чоловіком на додачу одразу перебралися б до матусі і жили в кімнаті чоловіка.
Ха, якщо вони подумали, що через гроші весілля не буде, то вони помилилися. Ми сходили на призначений день і просто розписалися. Так, весілля мрії обламалося, зате моя кохана людина стала моїм законним чоловіком.
Антон запропонував збирати на житло, я відмовилася. Навела йому у приклад гроші на весілля — де гарантія, що наші накопичення на квартиру не підуть туди ж?
Ми вирішили взяти іпотеку, а для первісного внеску треба продати половину квартири чоловіка. Ух, як Софія Петрівна забігала, коли дізналася про наші плани. Вона почала звинувачувати мене у всіх можливих гріхах. А я їй:
– Ну не можемо ми збирати, немає у нас впевненості у збереженні накопичень. Вибачте, Софіє Петрівно, не я в цьому винна.
У гіршому випадку свекрухи світить кімната в комуналці, у кращому — так собі чужі сусіди. Або навпаки, точно не знаю, але солодко їй не буде. Я вже про це подбаю.
Ні, вона всерйоз думала, що може мене позбавити мрії, забрати мої гроші і нічого їй за це не буде?
Не вгадала панночка.
Передрук без посилання на Ibilingua.com заборонено
Фото ілюстративне, Ibilingua.com
