fbpx
життєві історії
Коли ми з мамою переступили поріг, вона на весь голос погукала внучку. – Златко, дивись хто приїхав, – я ж чекала чого завгодно, але не такого продовження, – Твоя “мачуха” повернулася! Бо хіба можна назвати твою маму мамою? Вона ж тебе кинула напризволяще. Тато є тато, він добувач, а не нянька. – Мій Назар ледь стримався. І скажу, що мама після цього моменту і дня у нас не ночувала

Коли ми з мамою переступили поріг, вона на весь голос погукала внучку. – Златко, дивись хто приїхав, – я ж чекала чого завгодно, але не такого продовження, – Твоя “мачуха” повернулася! Бо хіба можна назвати твою маму мамою? Вона ж тебе кинула напризволяще. Тато є тато, він добувач, а не нянька. – Мій Назар ледь стримався. І скажу, що мама після цього моменту і дня у нас не ночувала.

***

Йшли якось з мамою з магазину, зустріли чоловіка дочки її подруги. Роман з коляскою гуляв.

– А це хто у нас тут такий маленький? Хто у нас тут такий гарненький? – мама потягнула руки до малюка, той радісно посміхнувся. – А мама твоя де? Не хоче з тобою гуляти, так? Лінива у тебе мама, так? Зате тато який молодець!

– Хворіє вона, з температурою лежить, – Роман спробував виправдати свою “ледачу” дружину.

– Знаємо ми ці хвороби, аби дитиною не займатися! Тьху! – фиркнула мама.

– Нам пора. До побачення! – татко з коляскою поспішно віддалився.

А мама довгих пів години розорялася на тему того, що нині мамки не ті. Ось вони, свого часу, навіть якщо хворіли, то все на собі тягли, чоловіків з дітьми не напружували. А Роксолана, безсовісна така, дитину сплавила і лежить, відпочиває.

Весь смак тієї ситуації я усвідомила тільки після народження своєї дочки, коли мені довелося залишити Златку з її татом на три довгих місяці: тато пішов з життя, мені довелося поїхати до мами в рідне місто, щоб вирішити справи з продажем двох квартири і дачі, а потім допомогти їй з покупкою житла в нашому місті.

Це була не перша поїздка: щоб провести тата в останню путь і до нотаріуса Златка теж не їздила, маленька ще для такого.

– Златку з собою бери! – видала цінні вказівки мама напередодні моєї поїздки.

– Навіщо? Вона в садок ходить. Тим більше, невідомо на скільки у нас все затягнеться.

– Як навіщо? У твого Назара – робота. Він і так втомлюється. А ти хочеш турботи про дочку на нього звалити!

– Мамо, а нічого, що це і його обов’язок: дбати про дочку? Нічого страшного, проведуть час удвох.

Кожен день перебування у мами, поки продавалася наша нерухомість, я вислуховувала про себе купу “приємностей”. І дитину я кинула, ніби назовсім поїхала в теплі краї особисте життя налагоджувати. І чоловік від мене піде, від такої безвідповідальної. І як мені соромно не плакати вечорами від нудьги по Златі. І все в такому ж дусі.

Я була готова зробити покупцям знижку, аби вже швидше позбутися суспільства матері. Чесне слово, втомилася слухати про себе все це.

Ми розібралися з усіма продажами і приїхали до нас додому. Чоловік був в курсі, що мама поживе у нас до того часу, поки не знайде собі відповідне житло.

Варто було нам переступити поріг квартири, як мама “привітала” внучку:

– Златочка! Хороша моя, йди швидше сюди! Твоя недолуга мати повернулася!

Дочка радісно кинулася мені на шию, а ось обличчя Назара треба було бачити.

– Хороша у нас мама! Найкраща! У нашому будинку заборонено говорити такі речі, – заступився за мене чоловік.

– Правда під забороною? Як є, так є! Говорила я їй, щоб Златку з собою взяла. А вона…

Слово за слово і вони посварилися. Та так сильно, що Назар відвіз маму в готель, пообіцявши орендувати їй квартиру. Залишати її у нас вдома, щоб вона і далі мене принижувала, він відмовився.

У моїх все було добре під час моєї відсутності: жодного лікарняного, дочка вела себе відмінно в татовій компанії, вдома не було ні брудного одягу ні гірки з брудним посудом.

Мамі квартиру купили. Вибрали меблі, купили посуд і техніку, перевезли її одяг, влаштували невелике новосілля на дві персони.

– Ти пробач мене. Це не я, це заздрість в мені говорить. Ти ж пам’ятаєш, який тато у тебе був? Близько не підходив ні до тебе, ні до домашніх справ. Я якось з температурою звалилася, так він мене в лікарню не пустив. Дома залишилася, за тобою дивитися, і йому борщі варити. Хороший в тебе чоловік, правильний. І ти у мене хороша. Не тримай зла, – покаялася мама.

Пам’ятаю тата, як не пам’ятати? На всі питання і прохання у нього була одна відповідь: “Іди до мами!”

Чомусь я впевнена в тому, що більше ніколи від неї не почую жодного поганого слова.

А як у вас з такими питаннями вирішуються справи?

Фото ілюстративне, з вільних джерел

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page