Ми з Максимом розлучилися, коли нашому синочку Артемку було 5 років. Чоловік залишив мені двокімнатну квартиру, а сам перебрався на орендовану. Син, само собою, залишився жити зі мною.
Максим особливо й не наполягав на зустрічах – влаштовував особисте життя та й працював він багато. Але кілька разів на місяць колишній чоловік брав сина на вихідні та аліменти платив справно.
До певного моменту я була цілком задоволена ситуацією.
Але в якийсь момент мені на роботі запропонували суттєве підвищення, але треба було пройти тримісячні курси. А заняття тільки ввечері. Тобто додому я приходитиму годині до одинадцятої. Не буде ж Артем цілий день сам у квартирі сидіти. Плюс у нього й гуртки, і няньку на цілий день наймати – грошей не напасешся.
Запропонувала я колишньому чоловіку такий варіант – син три місяці з ним на тижні житиме, а я забираю дитину у вихідні. Зазначила, що це тільки на вказаний термін, потім, як я відучуся, повернемось до старої схеми.
Максиму моя ідея не сподобалася. Бухтів, що орендована квартира в нього маленька, та й до школи, де Артем вчиться, далеко. Він на роботі пропадає, а син, бідолаха, за мною скучатиме. Ну і, нарешті, зізнався, що вже півроку зустрічається з новою панночкою, начебто про весілля почали говорити. А тут до нього син переїде.
Це і для Артема неприємно буде, і для нареченої випробування. На моє зауваження, що коли вони зібралися вже шлюбом поєднатися, синові так чи інакше треба з мачухою знайомитися, чоловік тільки сумно зітхав.
Але обіцяв добре подумати над моїм проханням. За кілька днів екс-чоловік оголосив, що вони з нареченою згодні, а вона так і взагалі на сьомому небі від щастя.
Його пасія, Маргарита, щойно звільнилася з роботи і нову шукати не збирається. Тож вона зможе Артема і зі школи забирати, і на всілякі гуртки возити.
Син висловив стриманий ентузіазм з приводу переїзду до батька – таки скучав за татом. У неділю ввечері Максим благополучно забрав дитину.
Ми з сином весь тиждень передзвонювалися і переписувалися – наче він був задоволений. Принаймні жодних конфліктів з татом і Маргаритою у нього не було.
Перший тривожний дзвінок пролунав у вихідні. Ми з Артемом пішли погуляти. Ідемо з сином парком, і раптом він видає:
– Ма, а мені тітку Маргариту можна мамою називати? А то вона каже, що все одно скоро стане моєю новою мамою.
Я аж присіла – але жвава дамочка. Двічі до школи відвела – і вже мама!
І я сказала синові фразу, після якої запитань у нього не залишилося: «Бачиш шрам у мене на животі? Ти спитай у Марго, у неї такий є?»
Артем задумливо покивав головою, і ми цю тему закрили. Максиму я дзвонити не стала – не вистачало ще перший тиждень суперечкою закінчувати.
Але скоро ситуація стала ще цікавішою. Син уже кілька тижнів жив із татом. І ось дзвонить мені на роботу класна керівниця і питає, чому Артем вже третій день до школи не ходить. Я налякалася – невже синочок захворів?
Терміново набираю колишнього, а Максим спокійно заявляє:
– Та ми тут вирішили Артема в іншу школу перевести. Маргаритка каже, що нинішня просто нікуди не годиться. Однокласники – не зрозумій із якихось сімей. Програма слабка. Англійської він взагалі не знає. Куди ти дивилася? Тож я зараз підшукаю кращий варіант, і ми все оформимо. А поки нехай удома посидить – Марго з ним чудово займається.
У мене аж щелепа відвисла. У тихому сказі я запитала, коли вони збиралися зі мною це питання обговорити.
– Так ось, школу знайду та обговоримо, – радісно відрапортував Максим та поклав слухавку.
А на вихідних Артем повернувся від тата, сяючи новими дорогими кедами. І все б нічого, але разом із кросівками кудись зникли й ортопедичні устілки. А дитині носити їх потрібно обов’язково.
Я вкотре подзвонила колишньому, а той, не моргнувши оком, заявляє:
– А Маргариті звідки знати! Невже не могла їй сама зателефонувати і все пояснити? Ти ж мати!
На моє зауваження, що попередні кросівки були хорошими – лише місяць тому купила – він похмуро заявив, що, на думку Маргарити, у таких навіть сміття виносити соромно. Викинули вони їх.
– Я, до речі, на аліменти нормальні гроші відстібаю, могла б на сина і не економити! – закінчив свою тираду Максим.
Коли на початку місяця не прийшли аліменти, я навіть не здивувалася. Про всяк випадок вирішила дізнатися, чи не вийшла якась помилка.
Колишній радісно відповів, що доки син живе з ним, мені аліменти й не потрібні. Він сам за все платить. Я рукою махнула – сенс сперечатися?
Але коли Артем на вихідних, сумно зітхнувши, сказав, що більше не ходить у басейн, я скипіла.
– Що сталося? – запитую.
– Ну, тато сказав, що плавання – це нісенітниця. Справжній хлопець має вміти захищатися! І тітка Марго з ним згодна. Тож віддали мене на бокс. А мені там узагалі не подобається. І тренер ніякий, нічого не пояснює! – ображено заявив син.
При зустрічі говорю Максиму:
– Максе, обговорення школи, одягу та іншого залишимо до кращих часів. Тим більше, що Артему та школа не дуже й подобалася. Але на плавання він хоче ходити. Добре було б прислухатися до думки сина!
І тут колишнього прорвало. Виявляється, басейн, на його думку, – це марна трата грошей та часу. І він завжди так вважав, а мені не казав, щоби не було конфлікту.
Але якщо він тепер відповідає за виховання сина, то він і вибиратиме для нього гуртки. А то не зрозумій, хто росте. Тобто, до розлучення чоловіка все влаштовувало у вихованні, а потім, значить, “не зрозумій хто росте”. Мило.
Я заперечила колишньому чоловікові, що через місяць Артем все одно переїжджає назад до мене, адже ми так домовлялися. І тут він мене приголомшив:
– А ми з Маргаритою подумали і вирішили, що Артему буде краще з нами! Ти вирішила кар’єрою зайнятися, тобі не до сина буде. І так уже дитину запустила, – заявив він.
У мене аж усередині все стислося. У паніці гаркнула чоловікові, що так він до суду доведе справу, і відключилася. А сама з розпачем плюхнулася на диван.
Як я пошкодувала, що звернулася до колишнього. Треба було найняти няню. Думала, так усім краще буде: і син з татом нарешті вдосталь поспілкується, і я своє підвищення отримаю. А в результаті загнала себе в якусь темряву.
Виходило, що ми з чоловіком або судитимемося, або я незабаром на недільну маму перетворюсь. І це у кращому випадку.
На вихідних я вкотре почала розпитувати дитину, як він там з татом і мачухою поживає. А сина несподівано видає:
– Мам, а давай про інше. Я бачу, що ти їх терпіти не можеш. Якщо я щось добре розповідаю – ти засмучуєшся. Якщо погане – сердишся. А тітка Маргарита не така вже й погана».
У мене прямо руки опустилися.
Я сівшим голосом говорю:
– Ліш, тато хоче, щоб ти й далі в них жив. Але я проти». І тут дитину прорвало. Він прямо притиснувся до мене і шепоче, що тітка Світла, звичайно, нічого, але жити він хоче зі мною. Дуже сумує. А тато все одно лише пізно ввечері приходить. Але син уже на все згоден, аби ми з татом не сварилися.
Я зрозуміла, що настав час це завершувати. В ідеалі – без суду та гучних суперечок. Заявила колишньому, що він, звичайно, багато в чому правий. Дитина для мене найважливіше. Тож я краще від підвищення відмовлюся. Та й взагалі з роботи звільнюся, займатимуся виключно сином.
Вихідні теж мені вільні не потрібні, а Максу треба до весілля готуватись. Адже на тижні у нього й часу особливо немає з коханою поспілкуватися.
Нехай, звичайно, бачиться із сином, я зовсім не проти. Шкода тільки, що, мабуть, доведеться збільшити суму аліментів – адже ми хочемо для нашого хлопчика тільки найкращого: хорошу школу, гуртки, речі та гаджети.
А я тепер, на жаль, не зможу робити фінансовий внесок. Максим так тішився з того, що в мене була пристойна зарплата, і він зміг взяти іпотеку. А я, після підвищення, вже збиралася збирати гроші на квартиру для Артема і на його освіту.
Але тепер, на жаль, все буде на батькові. Плюс вони з Маргаритою і про своїх дітей подумували. Але якщо він готовий утримувати своїх непрацюючих дружин – колишніх і нинішніх – а також усіх дітей, я тільки за.
Макс злегка отетерів і пішов в астрал від таких новин.
В результаті несподівано з’ясувалося, що моя кар’єра таки дуже важлива, і звільнятися мені в жодному разі не треба. І, звичайно, Артем житиме зі мною, як і раніше.
Тато буде дуже радий бачити його на вихідних і готовий у складчину зі мною оплачувати нову школу, зрозуміло, віднімаючи цю суму з аліментів. А чим Артем займатиметься на дозвіллі, нехай вирішує сам – не маленький. Не хоче бокс – і не треба.
А недавно Маргарита дізналася, що вагітна, і всі її материнські почуття тут же зосередилися на новому об’єкті. Артем цьому навіть зрадів, а я тим більше.
Коли чоловік минулого тижня сказав, що вони втрьох із сином хочуть з’їздити у невелику відпустку, я спокійно погодилася.
Але зауважила, що спочатку я напишу чіткий список своїх побажань із зазначенням, що можна, а що не можна. І відпущу дитину тільки, якщо Максим і Маргарита погодяться з усіма пунктами.
Фото – авторське.
Передрук без посилання на ibilingua.com заборонено.
