Коли на річку приводили цих дітлахів, нашому щастю не було меж: це ж скільки замків з піску ми збудуємо. А ще, дівчатка часто підходили до нас, як вони казали “домашніх” і гладили наші довгі коси, самі ж то вони були пострижені дуже коротко. Це мене так дивувало. Лише коли я подорослішала, все зрозуміла
Сама не знаю чому, але згадалась мені одна історія з дитинства. Хочу поділитись нею з вами. Вже дуже вона мені рідна…
Мій тато був дуже добрий і чуйний, він брав нас усіх трьох на річку, по дорозі ми купували щойно спечений хліб (іноді у знайомого грузина купували хачапурі з сиром – такого я більше в житті не пробувала смачного!), а з дому брали велику банку абрикосового варення і борщ в баночках.
Йшли на річку десь о 10.00 ранку. Купалися, плавали, пірнали – з води не вилазили, як ті жабки! Аж губи були сині. Мені вдягали завжди яскраву резинку на хвостик, щоб не загубити між іншими дітьми.
В обід ми всі разом наминали ще теплий борщ з хлібом, трохи грілися на сонці, але не довго, бо ж з річки чути такий писк і всі грають в “лова”, як без нас? Знову довго дуріли в воді, і десь під вечір тато намащував нам хліб з абрикосовим варенням, і поки ми їли, він стояв і відганяв рушником бджілок, щоб нас не покусали
Іноді на річку приводили діток з інтернату. У всіх них були такі саморобні капелюшки з газет, і ми просили у тата, щоб він нам такі зробив. Плавати їм дозволяли тільки по команді, виходити з води також по команді. А нас вони називали “домашні”, трохи косо дивилися, але все одно разом гралися.
Дівчатка там усі були коротко стрижені, і часто підходили, щоб погладити наше волосся… Тепер розумію, як їм також хотілося тих косичок і хвостиків з різнокольоровими резинками.
Їхній прихід на річку був для нас малих подією, стільки дітей одразу, це ж скільки можна набудувати замків з піску!
Засмаглі і втомлені ми поверталися з річки додому, де нас чекала мама і смачна вечеря. Так проходило коже моє літо.
І дуже часто влітку сусіди виносили більярдні і тенісні столи з підвалів, а потім всі виносили різну їжу, що у кого було, і всім двором вечеряли. Сусід з першого поверху ставив собі на балконі магнітофон на касетах, і всі дорослі і малі танцювали. Ото була дискотека! Люблю ці спогади… Золоті часи були.
Передрук без посилання на ibilingua.com – заборонений!
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалась стаття? Поділіться з друзями на Facebook
