Коли на світ з’явилася Анастасія, моя мама взяла відпустку і приїхала мені допомагати. Дочка була неспокійна, на мені й лиця не було. І в цей не легкий час я дізнаюсь, що Борис “мутить” з якоюсь дамою. Їй навіть совісті хватило, припертися до нас додому. Оскільки жили ми в квартирі, яка дісталася Борису від дідуся, я залишилася з дитям на руках, і без даху над головою. І тут я зрозуміла, що не лише Борис від нас відмовився, а й його батьки.
Я стала студенткою першого курсу, бюджетної форми навчання. У паралельній групі навчався Борис. Він був першим красенем на потоці. Ось у нього я і закохалася до безпам’яті. На превеликий подив він відповів мені взаємністю. Наші відносини розвивалися стрімко: походи в кіно, квіти, кафе, поцілунки у парку. Усі дівчата потоку мені заздрили. Так непомітно пролетів рік. Кохання всього мого життя виявилося не таким міцним, як мені здавалося.
Одного дня я зрозуміла, що при надії. Борис повівся як справжній джентльмен. Запропонував вийти за нього заміж. Сказав, що після появи дитинки зможу повернутися до навчання, коли захочу. Він перешкоджати цьому не стане.
Весілля зіграли, ще коли животика видно не було. Донька Анастасія з’явилася на світ здоровенькою та активною дівчинкою. Мої батьки живуть в іншій області, але мама після появи на світ онучки, взяла невелику відпустку та приїхала мені на допомогу. Настя не давала нам життя. Спочатку животик, потім зуби полізли, потім вона просто була неспокійна, незрозуміло чому.
Домашні справи мене вимотали. Весь час я займалася донькою, приготуванням їжі, пранням, прибиранням. Незабаром я дізналася, що мій Борис ходить наліво. Він навіть не заперечував цього факту. Цій жінці вистачило нахабства прийти до нас додому і розповідати про те, що вона допомагає Борису готується до іспитів. Якби не її кохання та підтримка, то він давно б пропав.
Таких розмов я не стала терпіти. Вирішила подати на розлучення і лишитися ні з чим. Ми жили в квартирі дідуся Бориса, тому в першу чергу втратила дах над головою. Довелося повертатись до батьків. На роботу вийшла дуже рано. Доньку віддала в 1,5 року в дитячий садок. Грошей не вистачало. Аліменти Борис доньці не платив. То він навчався, то просто не хотів працювати. На все він мав відмовки.
Цього року Настя пішла в перший клас. З боку Бориса допомоги не було. Його батьки також від нас відмовилися. Я взяла кредит, щоб дочка виглядала не гірше за всіх.
Про те, щоб відвідувати салони краси, я давно думати перестала.
Це непосильна розкіш для мене. Таке відчуття, що труднощі замкнулися в колі і закрили мене в ньому. Поверталася вчора додому й упіймала себе на думці, що в мене зникла спрага жити. Куди поділося те юне дівчисько, яке готове було гори звернути, щоб досягти успіху? Який приклад я подаю дочці? Як знайти сили, щоб жити?
Допоможіть порадою! Я заплуталась.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
