Коли на світ з’явилася Яринка, чоловік зробив мені неймовірний подарунок – автомобіль. Я була на сьомому небі від щастя, але чомусь забула, що живемо ми у великій чотирикімнатній квартирі зі свекрухою, і сестрою Олега. – До цього подарунку і я доклалася, – скромно нагадала мені Олена Василівна. Ох, якби ж я знала наперед, що з цього всього вийде, не раділа б так рано.
Коли на світ з’явилася Яринка, мені подарували машину. Обставлено все було з пафосом, супроводжувався процес дарування гучними словами:
– Зручно буде! Автолюльку закинула на заднє сидіння, поїхала в поліклініку. Скрізь встигати будеш. Їдь і радій!
– Мама навіть додала, про вас подбала, – зробив акцент чоловік.
– А другий з’явиться? І в садок, і на розвиток, і на заняття, і в гуртки-секції … Машина – найнеобхідніша для матусі річ!
Вони були праві: машина – найнеобхідніша для матусі річ. Тільки забули уточнити, для якої саме матусі?
З “матусь” серед домочадців: я, сестра чоловіка, свекруха. І всі ми – мами.
Машина оформлена на Олега, в страховку ми всі вписані. Ось тільки за перші три місяці, що минули з дня появи “у мене” автомобіля, за кермом я сиділа чотири рази. Весь інший час машина була зайнята. В інших сім’ях – хто раніше встав, того і тапки, в нашій – того і тачка.
Я і в поліклініку, і на масаж з малюком, і за покупками… але на автобусі. Тому що машини у дворі вічно не було. То свекруха на роботу поїде, то зовиця у справах.
Обурюватися відразу не почала, незручно було, тому терпіла мовчки. Дійшла до кондиції, висловилася чоловіку. Олег умив руки:
– Твоя машина – тобі і встановлювати правила користування. Можеш взагалі заборонити їм нею користуватися. Твоя ж машина!
Того вечора, перед сном, в голові крутилися думки і дивні сценарії: ось я збираю свекруху і зовицю за столом, прошу їх не чіпати без просу мою машину, у відповідь на мене валяться звинувачення в невдячності…
Останньою картинкою, перед тим як заснути, була сцена прощання: мене з дитиною на руках виганяють жити з дому в машину. Раз вона моя.
За тиждень я себе так накрутила, що подумки розлучилася, знову вийшла заміж, відкрила свою справу і підрізала на новій бесе сім’ю “колишнього” чоловіка, яка всім скопом їхала на відсудженої у мене машини.
Тоді я стала їздити на таксі. Раз Олег відмовився розмовляти з родичками, то чому я повинна з ними відносини псувати?
Я отримую виплати з роботи. Спільне господарство ведемо так: на щомісячні платежі скидаємося, на продукти теж. Далі – кому що хочеться, той те і купує.
Будинок раніше належав батькові чоловіка, зараз у нього три рівнозначних власника.
Як тільки я почала витрачати кошти на таксі, як мені “не вистачило” грошей на оплату інтернету, і іншого необхідного.
– Чому? – запитував чоловік, який спробував сісти за онлайн-гру.
Я развела руками і передразнила:
– Зручно! Автолюльку закинула на заднє сидіння… А другий з’явиться… Таксі – найзручніший засіб пересування для матусі!
– Ти про що зараз?
– У мене є машина? Є. Я на ній їжджу? Ні. А раз у мене є машина, то пішки ходити я не буду. Мені вже плювати, на чому їздити – на таксі або на МОЇЙ машині! На інтернет грошей немає – все на таксі витратила! – злукавила я: гроші були, але мені зручніше думати, що на таксі я витратила ті кошти, якими б оплатила інтернет.
З мамою і сестрою розмовляв чоловік, дозрілий до цієї розмови. Недовго, хвилин п’ять від сили. Без образ всяких.
Все обійшлося миром: мені м’яко натякнули, що я могла б не мовчати, а відразу сказати, що мені подобається, що домочадці користуються моєю власністю. Вони-то думали, що раз я мовчу, то мене все влаштовує, і я не проти.
Зовиця взяла автокредит. Тепер у дворі стоять два залізних коня. І що я мовчала? Сама не розумію. І передумов для негативних думок не було – скільки разом живемо, завжди все нормально було. Списую на втому з немовлятком…
Фото ілюстративне, з вільних джерел
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
