fbpx

Коли нас немає вдома, свекруха зі свекром, з якимись знайомими і друзями приходять і їдять те, що я наготувала. Я вже втомилася, неможна сподіватися, що щось на вечерю буде, коли Слава з роботи повернеться. Одружилися ми зі Славою рік тому, у нас є піврічний синочок Даня. Я сама з села з Верховинського району

Я не знаю, чи це нормально.

Одружилися ми зі Славою рік тому, у нас є піврічний синочок Даня. Я сама з села з іншої області, в обласному центрі навчалася в університеті, тут і познайомилася зі Славою. Ми просто розписалися, коли дізналися, що чекаємо дитинку. Жити нас його батьки пустили у квартиру Славиної ще прабабусі, яка належить моїй свекрусі Ірині Павлівні.

Ну ось почали ми жити, народився Данечка, Слава працює, я в декреті з малим.

Мене все влаштовує, кохаю чоловіка, у нормальних взаєминах з його батьками. Але насправді мене їхня поведінка вже майже рік дуже бентежить.

Квартира, в якій ми живемо, як я вже сказала, свекрушина, у Ірини Павлівни є від неї ключі і вона вважає, що може приходити до нас коли завгодно, сама чи з чоловіком, або навіть з якимись своїми знайомими чи друзями.

При цьому, вони ніколи не заходять, дякувати, у нашу спальню, але у них інше улюблене місце у квартирі. І це кухня.

Справа у тому, що я з села Західної України, а всі жінки по нашій лінії дуже смачно готують. Прабабуся моя на весіллях готувала, бабуся у дитсадочку а потім у їдальні кухаром працювала, мама у ресторані у Верховині працює. Отже і я дуже смачно і гарно готую, а як інакше, коли мене всі цьому вчили, у нас дома готувалося все дуже смачне, а ще й просте до того ж.

Славко каже, що за мої вареники, бануші, голубці, крумплі, кулешу і грибну юшку мене і покохав. Це звісно, не зовсім так, але доля правди і в цьому є.

Свекруха і свекор завжди, коли бували у нас у гостях, нахвалювали мої страви, а коли якесь свято у них, то я завжди йду зарані і допомагаю Ірині Павлівна наготувати, бо сама вона до цього не дуже. Все життя вона працювала в державній сфері, говорить, що готувати їй особливо, крім стандартне перше-друге, було ніколи. Але мені, якщо чесно, здається, що це все від бажання.

Так ось, мало того, що вони до нас приходять на свята чи я допомагаю свекрусі, так вони ще і взяли моду приходити до нас їсти у будь-який день. Ну як, Ірина Павлівна сама або з чоловіком чи з якимись своїми друзями приходять наче нас побачити і з малим погратися, але приходять зазвичай тоді, коли я з Данею на прогулянці. Зарані не дзвонять.

Приходжу – а вони сидять їдять те, що у мене було наготоване у холодильнику, або ж вже поїли і пішли, потім подзвонять і скажуть, що не дочекалися нас і зайдуть наступного разу.

Мені наче і не шкода для батьків чоловіка їжі, але коли вони приходять не самі, то можуть з’їсти буквально все, а я ж думаю, що дома їжа є, і гуляю собі з малим. А коли повертаюся, доводиться посуд за ними усіма мити і швидко готувати їсти до повернення чоловіка з роботи. Це ще добре, що Слава нормально заробляє, що на продукти вистачає, а якби у нього зарплата була маленька?..

Та і взагалі я вже втомилася, неможна сподіватися, що щось на вечерю буде, коли Слава з роботи повернеться, я як навіжена хватаюся готувати, коли в черговий раз мене чекають вдома пусті полиці в холодильнику.

Слава каже, що це мило, адже його батьки просто дуже люблять, як готую саме я, що він же нас нормально забезпечує і продукти завжди я можу купити досхочу, тому не треба сваритися з його батьками через дрібниці.

Я теж спочатку думала, що це милі дрібниці, але ось вже другий рік пішов такого життя, і я відчуваю, що скоро не витримаю і для мене ось таке регулярне поїдання свекрами того, що я готую для своєї родини, далеко не дрібниці. І що, так все наше сімейне життя триватиме?

Автор – Олена К.

Передрук без посилання на Ibilingua.com. заборонено

Фото ілюстративне, з вільних джерел, pexels

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!

You cannot copy content of this page