fbpx
життєві історії
Коли нас з донечкою виписували, з кульками і квітами прийшли лише моя мама та свекруха. Я подумала, що Леонід не бере слухавку, оскільки “веселиться”, як не крути, а принцеса на світ з’явилася. І лише на другий день мовчання перервалося. На телефон прийшло повідомлення від якоїсь дівчини, а на додачу й фото

Коли нас з донечкою виписували, з кульками і квітами прийшли лише моя мама та свекруха. Я подумала, що Леонід не бере слухавку, оскільки “веселиться”, як не крути, а принцеса на світ з’явилася. І лише на другий день мовчання перервалося. На телефон прийшло повідомлення від якоїсь дівчини, а на додачу й фото.

Розлучення — саме так я твердо вирішила через два роки нашого з чоловіком шлюбу. І міняти своє рішення я зовсім не збиралася. Ох, і я наслухалася різного від своєї консервативної сім’ї. Бабуся взагалі сказала, що знати мене не хоче, бо я ганьбу сім’ю розлученням. А мама сказала, що їй соромно, адже як так — я ж сама собі обирала нареченого, отже, мала б знати, з ким починаю стосунки. І взагалі, якщо навіть Леонід щось і робить не те, треба мовчати, бо така наша доля. Біля жінки має бути чоловік, який би він там не був.

Я дуже кохала Леоніда, а тому і заміж за нього я вийшла з великого кохання. Мало того, я була впевнена, що і Леонід мене дуже любить, і що у нас буде справжня, щаслива сім’я. Якби — відразу ж після шлюбу, Леонід не став поводитися зовсім по-іншому.

Він ходив на роботу, проводив час із друзями, вдома його майже не було. Коли мені була потрібна допомога, щоб він допоміг мені принести важкі сумки з продуктами з магазину, він був зайнятий, коли треба було забити цвях, я це робила сама. Коли мені було погано і я лежала на ліжку, він не зволив навіть приготувати нам їжу.

Тільки ходив навколо мене і говорив, що я прикидаюся і маю встати і готувати їжу. Толку з нього, як чоловіка, не було майже ніякого. У цих стосунках я завжди була одна. Мама та бабуся говорили, що це нормально. Чоловікам треба побути одними, та й не чоловіча робота їжу готувати чи прибирати. Навіть якщо мені погано, я маю встати і робити все по дому. Свекруха була тієї ж думки, мовляв, така жіноча доля і з цим треба змиритись. Головне, що у нас офіційний шлюб, та й я чекала на дитину.

Всі дев’ять місяців я так само належала сама собі. Чоловік навіть жодного разу не поїхав зі мною на обстеження, і його навіть не хвилювало, хто в нас буде, хлопчик чи дівчинка. А коли я привела на світ нашу донечку, то два дні його взагалі не було вдома.

З лікарні мене забрали мама зі свекрухою. Ну а на другий день відсутності чоловіка мені написала одна дівчина, яка і скинула фото, де він і з ким він.

Виявилося, що вже рік Леонід мені “наставляв роги”. Тоді я й вирішила – подаю на розлучення. Мене не вмовили ні мамин сором, ні бабуся, яка перестала зі мною спілкуватися. І навіть благання свекрухи мене не переконали. Я не хочу такого чоловіка. Якщо чоловік так до мене ставиться – я йду. Леонід, правда, намагався повернутись, але вистачило його лише на пів години постояти під дверима і розповідати, що просто так вийшло.

А ви б пробачили?

Фото ілюстративне