fbpx
життєві історії
Коли наш Дмитрик мав з’явитися на світ, ми з чоловіком вирішили, що я буду подовжувати працювати, а Володя візьме декретну відпустку, і буде няньчитися з сином. – Привіт, любий! Чого ти не телефонуєш? Як почувається Дмитрик? – Все добре. Ми вже поїли і гуляємо. В парку так цікаво, – коли чоловік говорив, на задньому фоні я почула жіночий голос, а деколи і сміх. В ту ж мить я відпросилася, і поїхала до них. Мої догадки справдилися

Коли наш Дмитрик мав з’явитися на світ, ми з чоловіком вирішили, що я буду подовжувати працювати, а Володя візьме декретну відпустку, і буде няньчитися з сином. – Привіт, любий! Чого ти не телефонуєш? Як почувається Дмитрик? – Все добре. Ми вже поїли і гуляємо. В парку так цікаво, – коли чоловік говорив, на задньому фоні я почула жіночий голос, а деколи і сміх. В ту ж мить я відпросилася, і поїхала до них. Мої догадки справдилися.

З Анею в офісі ми сиділи поблизу один одного. Задзвонив телефон. Я по інерції потяглася за ним, тільки Аня мене зупинила:

– Це мені, Марто. Я зараз до сестри вибіжу, поговорю з нею і назад. Добре?

Тільки після того, як вона вийшла, я усвідомила, що вже обід, а Володя мені жодного разу не зателефонував. За той час, що він сидить із дитиною, таке сталося вперше.

Зрозуміло, що рано чи пізно таке мало статися. Я ж давно хотіла, щоб він сам справлявся. А з іншого боку, це мене насторожило.

– Любий привіт! – Я набрала його сама. – Як там ваші справи?

– Вітання.

– Що там робить Дмитрик? Як пообідав? Ти не подзвонив жодного разу.

– Та навіщо? Все чудово. Ми вже прокинулися, гуляємо. І ти не любиш, коли я тебе відволікаю?

Десь далеко я почула жіночий голос.

– А ви де? — спитала я насторожено.

– У парку гуляємо.

– Зрозуміло… Ну все, цілую вас. Па-па!

Аня повернулася за столик, відсунула тарілку з виноградом.

– Дивина якась. Зовсім немає апетиту.

– Що трапилось? — спитала я в неї, бачачи її розгубленість.

Сестра вирішила розлучитися з чоловіком. Тяжко їй тепер. Та й я переживаю. Бо шкода їхню родину. Тільки нічим уже не допоможеш.

– А в них же малеча є, якщо я не помиляюся? – Вирішила я уточнити, тому що пам’ятала, як вона нещодавно вибирала іграшку племіннику.

– Звичайно є. Але хіба вона може когось утримати? – З гіркотою промовила подружка. – Поки сестра була в декреті, чоловік знайшов собі на роботі нову любов. Закрутив шури-мури. Прийшов потім і заявив, що любить її, жити без неї не може, йде до неї. Ну, хіба так можна?

Коли я повернулася з обіду, то просто сиділа за робочим столом і нічого не робила. Сумно так стало. Невже в людини може вистачити сумління піти від дружини і маленького сина?

Ще рік тому вони жили дружно, чекали на народження первістка. Чоловік дарував їй квіти, тішився, що син схожий на нього. А потім ось таке… Була родина і нема…

Я навіть потай зраділа, що Володя вдома сидить із сином. А ось моє місце на роботі збереглося, і я вийшла з декретної відпустки. Тож я можу жити спокійно. Де йому коханок шукати? Хоча… А хто це з ним там сміявся сьогодні?

– А в тебе є подруги-матусі, з якими ви гуляти разом ходите? — почала розпитувати я чоловіка, коли прийшла з роботи.

– Є, – ствердно кивнув він. — Вони мені багато порад дають.

– Це я вже зрозуміла. Тобі вже моя допомога не потрібна.

– Ти ж сама не любила, коли я дзвоню? Якщо чогось не знаю, то з’ясовую в Уляни.

– А хто це? — мене це зачепило.

– Це проста жінка. Вони мешкають у сусідньому будинку. Має вже двох дітей. Ти що, приревнувати мене вирішила?

– З чого ти взяв?

Перед сном усе намагалася уявити його Уляну. Вже двоє дітей виходить. В уяві в мене з’явилася картина, як засмучена і стурбована соплями матуся з немитою головою, ходить гуляти в брудному одязі.

Нема чого переживати. Володя мій вірний, надійний, не кине мене із сином. Тільки ніколи не варто казати ніколи.

Я довго поверталася і не могла заснути. А за кілька днів чоловік ще більше мене засмутив. Надіслав мені фотку, на якій Дмитрик сидів поряд з якоюсь дівчинкою на каруселях і посміхався до камери.

– Прикольно! А хто це?

– Це Єва – дочка Уляни.

З одного боку я мала зрадіти фотці сина, але тільки засмутилася. Почала механічно перебирати аркуші паперу, уява малювала будні мого чоловіка та цієї Уляни. Швидше за все, сидять на лавках, спілкуються, регочуть. Домовляються про зустрічі. Живуть поряд. Діти одного віку.

Я так себе змогла накрутити, що довелося відпрошуватися з роботи. Я викликала таксі та поїхала до парку. Я будь-що-будь вирішила познайомитися з цією Уляною, щоб приспати свої ревнощі.

– Кохана, ти сьогодні зарано! — Володя дуже здивувався.

– Вирішила провести час з вами, прогулятися, розвіятися.

– Доброго дня! – Почула я незнайомий голос.

Я повернулася на нього і була неприємно вражена. Навпроти стояла мініатюрна брюнетка з легким ненав’язливим макіяжем і в стильній спідниці. На вигляд їй було не більше як 30.

Швидше за все, ви – Марта? — вона підійшла ближче, щоб привітатись. — А мене звати Уляна. Я живу поряд з вами. Володя мені всі вуха про вас дзижчав. Ми встигли з ним потоваришувати. З того часу гуляємо з дітьми разом.

До мене туго доходив зміст Уляниних слів. Я тільки вихоплювала з її розмови окремі репліки: кохаємо, знову, дружимо, подобається. Я взяла міцно в руки коляску і коротко видала із себе:

– Ходімо! — після цього швидко пішла доріжкою і навіть не глянула на Уляну, яка здивовано проводила мене поглядом.

– Марто, ти повелася некрасиво, — прокоментував мою поведінку чоловік.

– Не говори нічого, — прошипіла я.

Трохи пізніше я повідомила чоловіка:

– Отже, із завтрашнього дня ти шукаєш собі роботу. А на ці гроші ми наймемо няню для Дмитрика.

– Ти чого? — не розумів Володя, що відбувається. — Адже я з ним чудово даю собі раду.

– З сьогоднішнього дня все міняється, – сказала я рішуче.

І додала:

– А то не встигну й оком моргнути, як у вас все станеться.

Швидше за все, до чоловіка так і не дійшло, чому я так вирішила зробити. Адже ми разом вирішили, що з дитиною він сидить. Що зроблено те зроблено. Тепер стежитиму за ним, щоб на роботі шури-мури не вертів…

Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua

Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!