Коли нашій Оленці виповнилося вісімнадцять, ми мирно сіли з чоловіком за “стіл переговорів”. Одноголосно було вирішено – тільки розлучення. З Андрієм ми створили сім’ю, коли нам обом було по 18. В 19 у нас на руках вже була Оленка. І ось в 37 років, на дні народженні своєї подруги, я зустрічаю справжню любов. Василь від мене на десять років старший, і також розлучений.
Як тільки мені виповнилося 18 років, я вийшла заміж. А в 19 років у мене вже була на руках Оленка. Мій чоловік був моїм ровесником. Відносини наші були схожі на казку, але після весілля все стало пропадати. Через п’ять років ми жили разом вже по інерції: не було ні почуттів, ні романтики. А ще через пару років нас об’єднував лише побут.
Жили мирно, спокійно і одноманітно. У нас з Андрієм не було ні суперечок, ні образ, ні претензій один до одного, але я розуміла, що він в душі, як і я, багато сумує. Бувало, що наш смуток знаходив вихід, і ми періодично могли про щось посперечатися. У такі дні мені було особливо самотньо. Я відчувала порожнечу і відчуженість.
Тільки в 30 років я зрозуміла, що поквапилася з заміжжям. Тоді у нас з чоловіком була не любов, а юнацька захопленість. У той час ми вважали, що будемо любити один одного все життя. Але зараз я розумію, що любов зовсім інша.
Нашій донечці виповнилося 18, коли нам з чоловіком було по 37 років. Ми обидва не змовляючись чекали цього моменту і терпіли один одного, щоб не нашкодити дитині. Потім спокійно і без скандалів розлучилися. Олені ми все пояснили, адже вона вже доросла. Хоч вона і сказала, що розуміє нас, але їй було морально важко.
Потім Олена поступила в університет і переїхала в інше місто. У нашому невеликому містечку немає вищих навчальних закладів. Наступні п’ять років я жила одна. А Оленка приїжджала тільки на канікули. Мені було спокійно і добре від того, що не потрібно було жити під одним дахом з чоловіком, який став зовсім чужим.
Якось раз я пішла на ювілей до подруги. Серед її гостей був 47-річний Василь. Чоловік був розлучений. Мені він видався дуже знайомим. Мабуть, в свідомому віці відразу відчуваєш рідну душу. Перший час ми спілкувалися як друзі, а потім стали ходити на побачення. У нас не було шаленої любові або сплеску емоцій, як в юні роки. Зате було розуміння, спільні інтереси, гармонія і бажання просто знаходитися поруч.
Через пару місяців я зрозуміла, що Василь просто створений для мене. З його погляду теж було зрозуміло, що і я для нього не просто подруга. Минуло шість місяців, і ми стали жити разом у його просторому будинку. Зараз ми разом вже чотири роки, і у нас все добре! Тепер я знаю, що для міцних відносин обов’язково потрібна духовна складова, яка буде об’єднувати чоловіка і жінку. Тільки за цієї умови можлива справжня любов.
У нас з Василем не було жодної лайки. Звісно, як у всіх сімейних пар, трапляються дрібні побутові суперечки, але діалог допомагає вирішити будь-яку проблему. Між нами є надійний зв’язок на рівні інтуїції. Буває, що ми розуміємо один одного без слів, а настрій вгадуємо по погляду. Спілкуючись з ним, я дізналася, що нас об’єднують однакові погляди і моральні цінності, а ще у нас схожі бажання і прагнення.
Я як і раніше впевнена, що супутника життя можна вибрати тільки серцем. Але тепер я знаю, що після сплеску емоцій потрібно щось ще, що об’єднає нас надовго. Шкода, що вміння вибирати відповідну людину з’являється лише після невдалого досвіду і до сорока років.
Хочу побажати, щоб кожен зміг знайти справжню любов! Нехай на першому місці буде не фізична привабливість і неймовірне кохання, а взаєморозуміння, теплота і гармонійність відносин.
Фото ілюстративне – спеціально для ibilingua
Сподобалася стаття? Поділіться з друзями на Facebook!
